The article is devoted to the theoretical substantiation and empirical research of dynamic features of successful professional identity’s formation of students-psychologists in institutions of higher education. The importance of this issue is substantiated and an empirical research is held. The psychological semantic features of the formation’s stages of professionalism, professional crises during the profession of psychologist at the university are studied. The influence of educational and professional activity on professional identity is outlined. The definition of professional identity as a psychological category is concretized, which is the awareness of a specialist of his belonging to a certain profession and a certain professional community. Valid psychodiagnostic tools were used and comparative and correlation analyses of data were performed. The structure of professional identity, which combines cognitive, emotional and behavioural components, is revealed. The results of empirical research confirmed that the dynamics of successful development of professional identity of future psychologists in the learning process is the gradual formation of its structural components. Crisis tendencies in the identity of third-year students have been established. They are caused by frustration in professional and life choices, inconsistency of expectations and ideas about the profession and the realities of its acquisition. The presence of identity crisis of the third-year students was established. It is proved that professional identity is determined by the conscious choice of respondents by profession. It is verified and substantiated that students, who are characterized by the formed mature professional identity, quite consciously choose the educational trajectory and carefully complete it with selective educational components.

No abstract

Одним з головних завдань переходу до дорослого віку є вибір кар’єри. У статті автор намагається з’ясувати професійну ідентичність молоді, аналізуючи їх кар’єрні інтереси, стратегії реалізації праці та особистісних властивостей. Автор констатує три чинники, які впливають на формування дорослості. До них належать: перехід до економіки інформаційних технологій і відповідне збільшення потреби у випускниках; відповідно, перехід до кар'єри, шлюбу та батьківства відбувається пізніше, ніж до цього; різке збільшення можливостей отримання освіти та кар’єри, доступних для жінок, що провокує бажання отримати вищу освіту та кар’єру; більша толерантність до дошлюбних статевих стосунків. У статті також автор опирається на теорію Джеффрі Арнет, який виокремив «велику трійку» критеріїв дорослого віку. Серед них – це вміння брати на себе відповідальність за вчинки, прийняття незалежних рішень, а також набуття фінансової незалежності. Автор зазначає, що існують розбіжності серед авторів щодо вікової періодизації. Проте все більше вчених схиляється до думки про продовжений на кілька років період юності та дещо відтерміноване настання дорослості. Вчені вказують, що наслідки перехідного періоду в поєднанні з новими вимогами глобальної інформаційної культури підтримують прагнення до емоційної та інтелектуальної незалежності та контролю над середовищем, особливо серед молодших когорт, які соціалізувалися в умовах без історичного відповідника. В науковій праці також згадуються дослідження, які шукають взаємозв’язок і збіг між професійними інтересами та особистісними факторами за допомогою моделі «Великої п’ятірки».

У статті розкривається феномен ідентичності через призму історії становлення цього поняття провідними науковими школами та особистостями. Теоретико-методологічний огляд дав змогу зробити висновки та узагальнення щодо змісту поняття «ідентичність» та його взаємозв’язку з особистістю. Показано взаємозалежність та взаємопроникність понять «ідентифікація», «ідентичність», «самоідентичність». Психологічні дослідження ідентичності розпочав американський вчений У. Джемс. У межах психоаналітичного підходу вперше досліджуване нами поняття було введене З. Фройдом. Поняття ідентичності пройшло шлях становлення від пояснень ним явищ патологій депресій, з часом почав застосовувати для трактування сновидінь та випадків із засвоєнням дитиною моделей поведінки значущих дорослих, під час чого формується її «суперего» й уподібнення з представником певної статі. Переносить це поняття на взаємодію особистості та групи, вказуючи, що підґрунтям розвитку будь-якої соціальної групи є ідентифікація людини з лідером чи іншими значущими її репрезентантами. Х. Гартман пояснює ідентичність через синтезуючу функцію як результату на межі «Его» і соціуму. М. Малер переконувала, що особистісна ідентичність формується через вихід із цілісного злиття з матір’ю. Е. Глоувер стверджував, що у новонародженої дитини уже присутнє «Его», що виражається в інстинктах, а згодом вони набувають структури через усвідомлення образів зовнішнього світу та закладають цілісність та ідентичність особистості. Постфройдистський напрямок з цієї проблеми яскраво представляє Е. Еріксон. Як представник психосоціального підходу пояснює ідентичність особистості як епіцентр життєвого циклу людини, що найінтенсивніше розвивається у підлітковому віці та впливає на подальшу функціональність дорослої особистості у її житті. Він трактує поняття ідентичності як усвідомлене почуття особистісної ідентичності, а також несвідому спрямованість до власної цілісності, водночас свідому одностайність з ідентичністю групи та її ідеалами. Передумовами сучасного бачення проблеми ідентичності були наукові думки Дж. Міда і Ч. Кулі як першого покоління символічного інтеракціоналізму. Науковці запевняють, що особистість фактично визначається соціальними умовами, тобто людина формує власну Я-концепцію на підставі думок про себе і ставлення інших людей. Наш сучасник і представник процесуального інтеракціоналізму Р. Джекінса зазначав, що сьогодні багато хто знаходиться у стані невизначеності власної ідентичності, він спростовує думку про колективну й індивідуальну ідентичність, позаяк якості, що є у багатьох людей, підкреслюються у колективній ідентичності, а деякі особливі індивідуальні властивості – в індивідуальній ідентичності. Проте ідентичність індивідуальна попри все присутня у соціальних групах. Біхевіористи звели до мінімуму особистісний внесок у міжгрупову інтеракцію, а зосередились на впливі ситуації у формуванні міжгрупової взаємодії. Представниця культурної антропології ХХ століття Е. Орлова інтерпритувала ідентичність з психологічної точки зору, проте станом на початок ХХІ століття все частіше її трактують з позиції соціальної культури.

Стаття присвячена розкриттю сутності експерментально-генетичного методу та його імплементації в дослідження проблеми психокорекції підліткової адикції. Автор розкриває історичний шлях становлення цього методу та наводить приклади застосування у працях вітчизняних науковців. Стверджує, що змістовною основою технології методу є принцип єдності експериментального та генетичного напрямків розвитку, які забезпечують перебіг дослідження у максимально природних умовах перебування людини, а також можливість створення відповідного простору реалізації нею безлічі варіантів моделювання особистісного розвитку та існування.