У статті досліджено європейський досвід кластеризації та шляхи його адаптації в напрямі прискорення інноваційного розвитку економіки України. Проаналізовано особливості європейської моделі кластерного розвитку. У дослідженні визначено, що рівень розвитку кластерів суттєво корелює з ранжуванням країн за ступенем розвитку інновацій, хоча існують деякі винятки. Для України надзвичайно важливим є необхідність підвищення рівня інноваційної активності господарюючих суб’єктів, оскільки їхні показники інноваційної активності суттєво погіршуються протягом 2011-2017 років. На тлі Європейського досвіду процесів кластеризації та інноваційності розвиток вітчизняного кластерного напряму перебуває на початковій стадії і визначається нами як недостатньо розвинутий. Ситуацію можливо докорінно змінити лише за наявності державних чи регіональних програм, які вмотивовували б господарюючих суб’єктів на створення та розвиток кластерів. Розглянуто склад кластерів, до підсистем яких віднесені господарюючі суб’єкти, інноваційне ядро, інститути взаємодії. Також виділено умови формування інноваційних мереж та кластерів. Розроблена схема інноваційного кластера як системи взаємодії в економіці регіону.

У статті досліджено сутність та роль у сучасному світі міжрегіональних економічних зв’язків. Визначено найбільші торговельні партнери України. Проаналізовано динаміку сальдо експорту-імпорту товарів і послуг України. З’ясовано, що міжрегіональні зв’язки є потужним інструментом, який треба правильно використовувати, оскільки він може призводити не лише до позитивних, але й до негативних результатів. При створенні міжрегіональних зв’язків необхідно стежити за балансом експорту-імпорту (торговельним дефіцитом), а також прагнути використовувати й розвивати власні конкурентні переваги. Ефективність міжрегіональних економічних зв’язків перебуває в прямій залежності від стадії розвитку країни. Для країн, що розвиваються, проблеми можуть викликатися високою часткою експорту сировини. Для розвинутих країн проблеми викликаються високою вартістю робочої сили. На сьогодні конкурентоспроможність України зумовлена передусім низькою вартістю робочої сили, але це не є довготривалою перевагою. Тому в цей час бажано розвивати промисловість та послуги, які володіють новітніми технологіями, включаючи смарт-спеціалізацію, та можуть забезпечити високі конкурентні позиції України на світовому рівні.

У статті наведено класифікацію засоби організаційного механізму розробки та впровадження інновацій з їх поділом на високий та низький рівні. Визначено, що до засобів розробки інновацій високого рівня (створення нового) належать внутрішні та зовнішні науково-дослідні роботи, розробки й патентування в партнерстві. До засобів розробки інновацій низького рівня (удосконалення існуючого) належать зв’язки та передача інформації в кластері, придбання зовнішніх знань, консультування. Проаналізовано роль кожної складової щодо розробки та впровадження інновацій. Також проаналізовано стан відповідних складових та результуючих показників інноваційної діяльності в Україні та визначено, що основні результати інноваційної діяльності за 2011–2017 рр. значно погіршились: зменшилась на 26,3 % кількість впроваджених інноваційних видів продукції (а нових для ринку на 47 %), а також зменшилась на 27 % кількість впроваджених нових технологічних процесів. Частка внутрішніх витрат на виконання наукових досліджень і розробок у ВВП знижується, але в українському експорті послуг, пов’язаних з розробкою інновацій, переважають послуги проміжних етапів інноваційної діяльності, натомість в імпорті переважає оплата за кінцеві результати наукової діяльності. Тому було б доцільно звернути увагу на можливості кращого використання вітчизняного наукового сектору шляхом доведення роботи науковців до кінцевих стадій інноваційної діяльності (конкурентоспроможних технологій, готових до впровадження в промислове виробництво).