Мета роботи. Визначення впливу розмірів ємності, в якій здійснюється калібрування кондуктометра, на правильність вимірювання питомої електропровідності випробовуваних розчинів і дистильованої води для фармакопейних потреб. Матеріали і методи. Вимірювання питомої електропровідності  стандартних розчинів і дистильованої води проводили на кондуктометрі Hanna HI 2300 при температурі (25,0±0,5) °С. Кондуктометр калібрували за допомогою стандартного розчину з питомою електропровідністю 84 мкСм/см (Mettler Toledo). Для контролю коректності вимірювань застосовували стандартний розчин із питомою електропровідністю 29,4 мкСм/см (Mettler Toledo). Дистильовану воду отримували на аквадистиляторі GFL-2008. Температуру стандартних розчинів і дистильованої води контролювали за допомогою термометра TFA 30.1018 і підтримували за допомогою циркуляційного термостата LOIP LT-112. Стандартні розчини і дистильовану воду зберігали і досліджували в ємностях із поліетилену високого тиску. Результати й обговорення. Значення питомої електропровідності випробовуваних розчинів і дистильованої води залежить від того, в ємності якого об’єму було проведено калібрування кондуктометра, і в якій ємності було здійснено вимірювання питомої електропровідності. У випадку застосування ємностей невеликих обʼємів (20 і 50 мл) правильний результат отримують лише при умовах калібрування і вимірювання в ємності одного і того ж обʼєму. У випадку вимірювання питомої електропровідності дистильованої води у ємності меншого обʼєму, ніж та, в якій було проведено калібрування, отримують занижені значення, а якщо у ємностях більшого обʼєму – завищені. При калібруванні приладу в ємності об’ємом 100 мл, правильний результат досягається при вимірюванні питомої електропровідності дистильованої води у ємностях об’ємом 100 і 1000 мл. Причиною таких залежностей є «ефект поля» – електромагнітне поле частково знаходиться поза геометричним простором вимірювального осередку, і на нього впливають неоднорідності і перешкоди, наприклад, стінки ємності.  Висновки. Правильні результати вимірювання питомої електропровідності для невеликих обʼємів розчинів (20 і 50 мл) можуть бути отримані при калібруванні кондуктометра і вимірюванні питомої електропровідності в ємностях одного і того ж об’єму та розміру. Оптимальним підходом є калібрування і вимірювання питомої електропровідності розчинів в ємностях обʼємом не менше 100 мл, щоб мінімізувати вплив стінок ємності на коректність результатів вимірювань.

Мета роботи. Опрацювання простих експрес-підходів для визначення залишкової кількості мийного засобу Neodisher LaboСlean PLM в лабораторному посуді, заснованих на використанні фармакопейних методів (перевірки питомої електропровідності і теста «речовин, що окиснюються»), і оцінювання якості миття посуду дезінфекційно-мийним автоматом. Матеріали і методи. Воду дистильовану і дейонізовану отримано, відповідно, з аквадистилятора GFL2008 і системи Millipore Direct-Q 3 UV. Використовували розчини мийного засобу Neodisher LaboСlean PLM. Кондуктометричні дослідження проводили на кондуктометрі Hanna HI 2300. Миття лабораторного посуду здійснювали в дезінфекційно-миючому автоматі G7883. Результати й обговорення. Визначено питому електропровідність розчинів різної концентрації Neodisher Laboclean PLM. Отримані дані оброблені Excel з метою побудови калібрувальних графіків та створення математичних рівнянь. Ці підходи, хоча не є селективними, проте дозволяють ідентифікувати остаточні забруднення посуду мийним засобом Neodisher LaboСlean PLM в концентраціях, відповідно, 10-5 % і 10-2 %, в тому числі – і кількісно (за питомою електропровідністю, з використанням калібрувального графіка). Подібним чином отримано калібровочний графік для однієї з солей жорсткості водопровідної води – CaCO3. На основі отриманих даних були проведені дослідження чистоти лабораторного посуду після відмивання у дезінфекційно-мийному автоматі. Висновки. Отримані дані (0,8–3,2 і 2,3–10,0 мкг/одиницю на посуду, відповідно, для мийного засобу Neodisher LaboClean PLM і для CaCO3) свідчать, що чистота лабораторного посуду після мийки в дезінфекційно-мийному автоматі G7883 є задовільною для вирішення більшості завдань, які стоять перед аналітичною та фармацевтичною хімією.

Мета роботи. Визначення залишкової концентрації пероксиду водню у дистильованій воді, яка відповідає вимогам ДФУ, і обгрунтування кількості промивної води, потрібної для повного видалення Н2О2 після дезінфекції лабораторного посуду і обладнання. Матеріали і методи. Вода деоінізована була отримана з системи Millipore Direct-Q 3 UV, вода дистильована – з аквадистилятора GFL2008. Використовувались розчини пероксиду водню 30% виробництва "Carlo Erba Reagents S.A.S" чистоти "For analysis ACS-Reag.Ph.Eur.-Reag.USP-Stabilized" і 35% кваліфікації "медичний" виробництва "УкрХім". Досліди здійснювались з використанням фармакопейного теста "речовини, що окиснюються" і кондуктометричних вимірювань. Кондуктометричні дослідження проводили на кондуктометрі Hanna HI 2300. Результати і обговорення. З'ясовано, що фармакопейне випробовування "речовини, що окиснюються" (перманганатометричний метод) дозволяє ідентифікувати перекис водню при концентрації приблизно ≥ 10-4%. Була також  виміряна питома електропровідність (ПЕ) розведених (3.5х10-5…3.5%)  "фармакопейного"  і  "медичного" розчинів пероксиду водню. З'ясовано, що ПЕ розведених розчинів Н2О2 "фармакопейної" і "медичної" кваліфікації суттєво відрізняється. Вірогідно, це обумовлено наявністю  стабілізаторів різної природи (органічних і неорганічних) і в різних концентраціях (в "фармакопейній" Н2О2 – в мінімальній, в "медичній" – в значній концентрації). Висновки.  Встановлено, що при кожному ополіскуванні  лабораторного посуду дистильованою водою, концентрація пероксиду водню зменшується приблизно в 50-100 разів. Тому для повного видалення пероксиду водню з лабораторного посуду та обладнання (досягнення концентрації <10-4%) - потрібна 3-4-кратна промивка дистильованою водою. Теоретичні розрахунки підтверджені експериментальними даними. Знайдено, що пероксид водню має низьку ПЕ, яка менша за ПЕ розчинів стабілізаторів в ньому, і кондуктометричний метод  непридатний для контролю залишкових кількостей Н2О2 в лабораторному посуді і обладнанні.