Мета дослідження: оптимізувати анестезіологічне забезпечення та післяопераційне знеболення пораненим з поліструктурною вогнепальною травмою передпліччя та кисті Матеріали та методи: в дослідженні проведено проспективний аналіз 46-ти поранених з поліструктурною вогнепальною травмою передпліччя та кисті, котрих лікували автори дослідження на базі клініки ушкоджень Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Усі пацієнти отримали поранення в російсько-Українській війні в період з 1.03.22 по 1.08.22. Результати. Нами було сформовано три групи пацієнтів в залежності від методу анестезії. Перша група пацієнти з провідниковою анестезією без ад’ювантів, друга група це пацієнти з провідниковою анестезією та додатковими ад’ювантами (дексметомідин та дексаметазон), третя група пацієнти з загальною анестезією.  В результаті проведеного дослідження було встановлено, що згідно шкали ВАШ передопераційний біль в трьох групах пацієнтів був однакової інтенсивності та складав у першій групі 4,21±0,61 балів, у другій групі 4,13±0,56 балів, у третій групі 4,18±0,66 балів. Тривалість провідникової анестезії в першій групі була 462±45 хв. Біль одразу після оперативного втручання практично не відмічався. Через 2 години після операції біль оцінювався в 0,75±0,5 бали, через 12 годин 1,78±0,46 бали, через 24 години 3,89±0,48 бали, через 36 годин 4,01±0,32 бали. У пацієнтів другої групи тривалість провідникової блокади була значно вища (754±112 хв). Біль одразу після операції як і в першій групі був відсутній та через 2 години оцінка болю складала 0,67±0,25 бали за шкалою ВАШ, через 12 годин – 1,42±0,16 бали за шкалою ВАШ, через 24 години - 2,48±0,29 бала за шкалою ВАШ, через 36 годин (3,82±0,36 балів за шкалою ВАШ). У пацієнтів третьої групи одразу після операції відмічався біль 2,1±0,7 бали. Через 2 години після оперативного втручання  відмічався біль, який був сильнішим ніж перед операцією (5,11±0,55 бали), через 12 годин – 4,89±0,56 бали, через 24 години – 4,35±0,59 бали, через 36 годин – 4,45±0,36 бали. Проаналізувавши суб’єктивну оцінку виникнення болю у пацієнтів яким проводилась регіонарна анестезія лише розчином МА (група 1) відмічалось значне посилення болю через 24 години після оперативного втручання (3,89±0,48 бали ), який наростав протягом 36 годин після операції (4,01±0,32±0,62 бали. У групи 2 відмічалась поступова регресія сенсорного блоку із незначним посиленням болю, яке не вимагало додаткового знеболення протягом 24 годин після оперативного втручання (2,48±0,29 бали), а через 36 годин після оперативного втручання (3,82±0,36 бали) пацієнти відмічали незначний біль.  В 1-й групі 5 із 14 пацієнтів (35%) відмітили, що біль з’явився різко та супроводжувався не приємними парестезіями. У 2-й групі у всіх пацієнтів больові відчуття наростали плавно та поступово. Для оцінки тривалості знеболюючого ефекту регіонарного блоку порівнювалось дві групи пацієнтів. У пацієнтів першої групи середня тривалість симпатичного блоку дорівнювала 462±45 хв, що відповідає параметрам, які вказані у інструкції до лікарського засобу. У пацієнтів другої групи, яким до розчину МА додавали препарати ад’юванти, тривалість симпатичної блокади була вищою (754±112хв). Висновки. Отже, можна зробити висновок, що регіонарна анестезія з використанням додаткових ад'ювантів, таких як дексаметазон та дексмедетомідин, є оптимальним варіантом для забезпечення ефективного знеболення під час проведення реконструктивно-пластичних операцій при поліструктурній вогнепальній травмі передпліччя та кисті. Крім того, така анестезія сприяє зменшенню болю після припинення дії блокади, меншій частоті рикошетного болю та покращенню нічного сну протягом перших післяопераційних днів, а також може позитивно впливати на процес загоювання ран завдяки симпатичному блоку, який виникає при регіонарній анестезії. Для більш комфортних умов лікування ми рекомендуємо додатково  використовувати седацію дексметамідином.

Вступ. Провідною причиною смерті у всьому світі є травма, включаючи вогнепальну, від якої щорічно помирає близько 5,8 млн людей. Зокрема, за підрахунками Управління Верховного комісара ООН з прав людини, з початку повномасштабної війни росії проти України за 3 місяці конфлікту вже загинуло 8189 цивільних, з них 3838 були вбиті, а 4351 поранені. Гостра неконтрольована масивна крововтрата – основне ускладнення і причина смерті у пацієнтів з травмами. Згідно з даними, 50% пацієнтів не отримують своєчасну медичну допомогу і помирають ще до госпіталізації, а 30 % гинуть у найближчі дві години після транспортування у відділення інтенсивної терапії. Зважаючи на вищезазначене, виникла необхідність впровадити протокол, який давав би можливість запобігти значній летальності у таких пацієнтів. Damage control resuscitation (DCR) (інтенсивна терапія контролю пошкоджень) – це сучасна реанімаційна стратегія лікування масивної крововтрати у травмованих пацієнтів. Основні принципи DCR включають: допустиму гіпотензію, рестриктивну інфузійну терапію, ранню гемотрансфузію, гемостатичну реанімацію і емпіричне застосування транексамової кислоти (Tranexamic acid, ТХА),  профілактику/корекцію ацидозу та гіпотермії, Damage Control Surgery (DCS) та інші. Мета дослідження. Проаналізувати сучасні дані щодо застосування стратегії DCR для оптимізації реанімаційних заходів у пацієнтів із травмами та зменшення летальності від неконтрольованих кровотеч. Матеріали та методи. Для отримання релевантної інформації щодо сучасного ведення пацієнтів із травмами відповідно до стратегії DCR використовувалися дані оглядових статей, клінічних досліджень, оригінальних статей, клінічних рекомендацій у таких світових інформаційних ресурсах: PubMed, Scopus, Web of Science, Elsevier, ResearchGate, Cochrane Library, Science Direct, Free Medical Journals.  Застосовувалися такі методи дослідження, як: історичний, бібліосемантичний, порівняльного аналізу та системного підходу. Результати. У такої групи пацієнтів рекомендовано тримати показник систолічного артеріального тиску (САТ) від 80 до 100 мм рт. ст. Рестриктивна інфузійна терапія передбачає відстрочення або обмеження обсягу інфузій колоїдів та кристалоїдів для забезпечення надійного гемостазу та запобігання коагулопатії розведення. Наступною ключовою і важливою частиною протоколу DCR є раннє застосування препаратів крові, не враховуючи показники гемоглобіну. При відсутності контролю за кровотечою додатково проводять трансфузію плазми, тромбоцитів та еритроцитів у співвідношенні 1:1:1 або свіжої цільної крові, що визнано оптимальним методом для відновлення втрат при кровотечі навіть на догоспітальному етапі. Емпіричне застосування ТХА зменшує летальність у пацієнтів із крововтратою у порівнянні з плацебо. Концепція DCR визнає, що одночасне застосування стратегії DCR разом із DCS дає можливість отримати найкращі результати у лікуванні пацієнтів із кровотечами внаслідок травм. Висновки. Проаналізовано сучасні дані щодо застосування інтенсивної терапії серйозних травм, зокрема тяжких вогнепальних поранень, з метою оптимізації реанімаційних заходів у пацієнтів із травмами та зменшення летальності від неконтрольованих кровотеч. Показано, що стратегія застосування DCR це більше, ніж одна методика чи лікування, а скоріше мульткомпонентна тактика, яка поєднує інтенсивну терапію та хірургічну допомогу. Така тактика зосереджена на допустимій гіпотензії, рестриктивній інфузійній терапії, ранній гемотрансфузії на догоспітальному етапі, гемостатичній реанімації і емпіричному застосуванні ТХА, профілактику/корекцію ацидозу та гіпотермії. Наголошено на тому, що вчасне і правильне застосування DCR у поєднанні з RDCR (на догоспітальному рівні) покращує показники виживання, зменшує тривалість перебування хворих у відділенні інтенсивної терапії, частоту виникнення віддалених ускладнень та летальності у таких пацієнтів.