The article presents the analysis of specific criminological features of the persons who have committed high treason in order to know their typical criminological profile. For the purpose of that, 39 court decisions of the Unified State Register of Judgments (hereinafter: USRJ) of Ukraine, which were made against persons who committed this type of crime, were examined. Socio-demographic (gender, age, education, nationality) and criminal-law (motivation of the criminal behavior, single or group criminal character of criminal activity, duration of criminal activity, presence or absence of criminal record, etc.) were estimated in investigation. Generalization and interpretation of the results of court decisions made it possible to simulate a typical criminological profile of the perpetrator of the state treason and to identify certain specific characteristics of the subjects of this crime. It is concluded that knowledge of the criminological profile of the state traitor is of great importance for the profile of criminals by law enforcement agencies, which are empowered to prevent crime in the field of national security.

The relevance of the study is conditioned by the investigation and delineation of counterintelligence powers of border authorities and units of Ukraine in different historical periods, determining the areas of their development. The paper is devoted to the study of historical aspects of the development of counterintelligence activities of border agencies, and national and state security bodies on the territory of Ukraine, in particular, the history of transformation of the relevant units and their powers. It is noted that the study of the history of the establishment and functioning of national special services is of practical importance and can become relevant when adjusting the national security strategy. The purpose of the study is to analyse the historical aspects of the development of counterintelligence activities and counterintelligence measures by border authorities and units on the territory of Ukraine in light of retrospective changes in national special services. The methodology of scientific research included a set of interrelated general scientific and historical and legal methods, namely: chronological – to periodise the development of counterintelligence authorities and units of national special services, and the border guard service; comparative legal analysis – a comparative approach to the past and modern legislation, which determines the authority to carry out counterintelligence activities or conduct counterintelligence measures; structural and functional – to classify the threat system, which is carried out by active measures of the main enemy. Features of the legal status of border authorities and divisions of Ukraine in different historical periods are highlighted. It is indicated on the main counterintelligence methods (measures) that were carried out by authorised state bodies and units, namely: the legendary method of capturing prisoners to be interrogated, first mentioned in the annals of the Kievan Rus and conducted mainly during military campaigns; perlustration (interception) of correspondence and external surveillance, their conduct is most characteristic of the period of the Russian occupation; agent measures, during the first liberation competitions, were consolidated in the legal field by the relevant provision, which specifies the main functions of the army special service of the Ukrainian People's Republic; operational surveillance, legend and operational disinformation (used by both the security service of the organisation of Ukrainian nationalists and Soviet state security agencies). Based on the studies by Ukrainian and foreign researchers, a classification of “active measures” that can be carried out by the aggressor state is presented. The areas of development of the powers of bodies and divisions of the State Border Guard Service of Ukraine to conduct counterintelligence activities are determined

Стаття присвячена виявленню та науковому аналізу проблемних питань реалізації повноважень розвідувального органу та підрозділів забезпечення внутрішньої і власної безпеки Державної прикордонної служби України щодо проведення контррозвідувальних заходів. Наголошено, що законодавче забезпечення проведення контррозвідувальних заходів у контексті діяльності відповідних уповноважених органів та підрозділів Державної прикордонної служби України необхідно формувати на основі єдиної теоретичної концепції про поняття та класифікацію контррозвідувальних заходів. Керуючись практичною необхідністю у формуванні належних теоретичних основ законодавства про контррозвідувальні заходи та контррозвідувальний пошук як основоположні категорії системи контррозвідувальної діяльності, сформульовано визначення їх дефініцій. Виявлено основні недоліки Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» та запропоновано шляхи їх виправлення. Метою статті є науковий аналіз проблемних питань законодавчого забезпечення проведення контррозвідувальних заходів уповноваженими органами та підрозділами Державної прикордонної служби України. Наукова новизна статті полягає у визначенні основних проблем законодавчого забезпечення реалізації повноважень розвідувального органу та підрозділів забезпечення внутрішньої і власної безпеки Державної прикордонної служби України щодо проведення контррозвідувальних заходів, а також шляхів їх вирішення. Висновки. 1) Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» не містить визначень понять «контррозвідувальний захід» та «контррозвідувальний пошук», які є основними категоріями системи контррозвідувальної діяльності. Така ситуація неприйнятна, тому визначення «контррозвідувального заходу» та «контррозвідувального пошуку» повинні бути передбачені в законодавстві щодо здійснення контррозвідувальної діяльності; 2) слід зауважити, що уповноважені органи та підрозділи Державної прикордонної служби України інтегровані у систему контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів, саме тому обмеження, передбачені частиною 2 статті 5 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» стосовно проведення вказаними органами та підрозділами лише окремих контррозвідувальних заходів, має формальний характер; 3) природним є те, щоб обмеження щодо здійснення системи заходів контррозвідувальної діяльності відповідними державними органами стосувалися об’єктів контррозвідувального забезпечення, а не форм, методів сил та засобів здійснення контррозвідувальної діяльності; 4) вилучене із визначення контррозвідувальної діяльності словосполучення «розвідувальні заходи», які мають проводитися в інтересах контррозвідки, необхідно відновити у Законі України «Про контррозвідувальну діяльність»; 5) надання повноважень оперативно-розшуковим підрозділам Департаменту оперативно-розшукової діяльності Державної прикордонної служби України проводити контррозвідувальні заходи посилить превентивні та наступальні дії з контррозвідувального забезпечення охорони (захисту) державного кордону України.