Затягування цивільного процесу та зловживання цивільними процесуальними права- ми є одними з найобговорюваних питань у науковому просторі цивільного процесуально- го права України. Багато років поспіль у судовій практиці існувала проблема порушення розумних строків розгляду справи, зокрема із причин затягування цивільного процесу. Велика кількість звернень громадян до Європейського суду з прав людини проти Укра- їни спричинила необхідність вирішення цієї проблеми та вдосконалення законодавства, запровадження нових інститутів і принципів та розроблення способів протидії затягуванню цивільного процесу. Затягування судового процесу як термін не має законодавчого закріплення, однак було предметом дослідження на практичному і теоретичному рівнях, особливо адвокатами та суд- дями, адже вони часто стикаються з такою проблемою. Затягування цивільного процесу є одним з інструментів використання цивільних процесу- альних прав із метою зловживання процесуальними правами. Але варто розмежовувати ці два поняття, виходячи з їхніх характерних ознак. Отже, метою написання статті є окреслення наявних способів затягування цивільного процесу та способів зловживання цивільними процесуальними правами з метою затягування цивільного процесу як основних видів процесуальних правопорушень, а також формування способів протидії цим негативним явищам цивільного судочинства. Окреслено механізми припинення затягування цивільного процесу та запобігання такому. Систематизація способів затягування цивільного процесу має теоретичне та практичне значення, адже сформовані висновки щодо способів протидії затягуванню цивільного про- цесу направлені на вдосконалення механізмів запобігання цивільним процесуальним право- порушенням, що сприяє ефективності здійснення цивільного судочинства.

У статті розглядаються теоретичні аспекти змісту мирових угод у цивільному процесі в розрізі регулювання даного інституту одночасно нормами матеріального і процесуального права. Наведено особливості вимог до змісту мирових угод у цивільному процесі у порівнянні із загальними вимогами до змісту цивільно-правих угод. Мирова угода у цивільному процесі повинна вирішувати цивільний спір, що є предметом відповідного судового розгляду, та засновуватись на взаємних поступках сторін, тобто бути дво- або багатостороннім договором. Слід звернути увагу на істотну відмінність звичайного цивільного договору та мирової угоди. Держава не контролює зміст кожного окремого договору на момент його укладення, а лише встановлює певні загальні вимоги до нього; зміст лише деяких із договорів стає предметом перевірки його на відповідність вимогам законодавства, наприклад, у випадку судового розгляду спору, що виник у зв’язку з таким договором. Доцільно відзначити, що цивільним процесуальним законом передбачене право сторін вийти за предмет спору. У такому випадку, мирова угода має не порушувати прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. зміст кожної мирової угоди є предметом перевірки судом, що розглядає можливість її ухвалення, на відповідність його положенням чинного законодавства. Така «прискіпливість» пояснюється тим, що держава через суд бере участь в укладенні такої мирової угоди, обов’язковість такої угоди обумовлюються не лише наявністю взаємної волі сторін на настання відповідних правових наслідків, але й волею держави на те, щоб умови затвердженої судом мирової угоди були виконані. На сьогоднішній день альтернативні засоби вирішення спорів набувають все більшої і більшої популярності. Одним із найрозповсюдженіших видів таких засобів є мирова угода в процесі розгляду цивільної справи судом.