Стаття пропонує поглянути на сучасні політичні процеси крізь призму участі в них релігійного фактору. Вважаючи сучасну російсько-українську війну своєрідним тригером, який запустив глобальні зміни в системі міжнародних відносин, поховавши її попередню біполярну модель, автори аналізують зміни, які відбулися в Україні, зокрема її релігійного сегменту. Україна з маловідомої частини світового релігійного простору перетворюється на активного реформатора цього простору. У певний момент вона стає центром глобального протистояння трьох релігійних осередків – Константинополя, Риму і Москви, переформатовуючи звичний християнський ландшафт світу. Наведені кількісні і якісні показники присутності України як релігійного суб’єкту в європейському і світовому просторі свідчать як про його збагачення, так і проблемну конфліктність. Війна проявила латентні міжконфесійні протистояння і в Україні, і в світі. Такий потужний інструмент ідейного та ідеологічного впливу, як релігія/церква, використовується протиборчими сторонами для обґрунтування, виправдання, освячення агресії і захисту від неї. Автори зосереджують свою увагу на українському православ’ї, на його ролі в переформатуванні релігійного простору. Українці фактично поставили крапку у необмеженому домінуванні Московського патріархату у Вселенському православ’ї, що вплинуло на інші християнські спільноти. Тривала в силу історичних обставин відсутність України в геополітичному просторі подолана. Тепер вона суб’єктно присутня у всесвітній релігійній спільноті і перебуває там як самостійна духовно-організаційна сила, що буде лише нарощувати свій потенціал. Усвідомлюючи, що колишня система світової безпеки зазнала краху, а старі важелі стримування агресивних і небезпечних намірів окремих країн не спрацьовують, пропонується подумати про нові форми геополітичного співіснування. У конструктивному вирішенні спірних питань людська спільнота має акумулювати зусилля всіх можливих союзників альянсу, зокрема і такого потужного, як релігія, котра за тисячоліття своєї духовно-практичної діяльності напрацювала власні специфічні методи миротворення.

Розглянуто передумови, історію створення та специфіку діяльності консультативно-дорадчих об’єднань при органах виконавчої влади в Україні. Установлено, що в 1992 р. в Автономній Республіці Крим уперше створено консультативно-дорадчий орган регіонального значення – Міжконфесійну раду Криму «Мир – дар Божий», яка активно проводила діяльність у сприянні оптимізації міжнаціональних і міжрелігійних відносин на території Автономної Республіки Крим. На території інших адміністративно-територіальних центрів України подібні об’єднання створюються із другої половини 2000-х років (у 2005 та 2011 роках) при обласних державних адміністраціях. Діяльність цих міжконфесійних рад у зазначений період мала формальний характер. Із 2014 року спостерігається чергове утворення міжрелігійних об’єднань як на регіональному, так і на місцевому рівнях. Однак у більш якісній формі, а саме в тих регіонах, де фіксуються міжрелігійна співпраця та соціальна активність релігійних організацій відповідного рівня. Після 2015 року можна спостерігати створення міжрелігійних об’єднань на місцевому рівні, що корелюється із завершенням адміністративно-територіальною реформи у зв’язку із чим відбулася передача значної кількості повноважень від центральних органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування.