У статті автори акцентують увагу на тому, що зміст та форми підвищення кваліфікації викладачів повинні урізноманітнюватися з урахуванням рівня професіоналізму, досвіду викладання дисциплін та педагогічної майстерності. Зміст довгострокового підвищення кваліфікації має відповідати новітнім досягненням психолого-педагогічних наук, професійної освіти, інноваційним процесам, програмним цілям закладів вищої освіти, індивідуальним освітнім запитам педагогічних працівників та реалізуватись на основі діагностичного, компетентнісного та практико-спрямованого підходів. Дійшли висновків у необхідності перегляду чинної і створенні неперервної системи підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів, яка б враховувала сучасні тенденції, досвід провідних країн Європи та світу й національні особливості. Вона має бути гнучкою, динамічною, адекватною вимогам конкретних освітніх закладів і враховувати рівень професійної компетентності викладачів.