У статті розглядається проблематика формування та реалізації прав людини у місцевому самоврядуванні з погляду предмета муніципального права як галузі права України. Досліджено феноменологію муніципальних прав людини в контексті їхньої появи, розвитку й розуміння як нової константи національного муніципального та конституційного права. Наведено авторське визначення муніципальних прав людини та здійснено доктринальний аналіз підходів щодо тлумачення їхнього змісту, видів, принципів і форм реалізації. Мета статті полягає в обґрунтуванні концептуальних підходів до розуміння особливостей реалізації прав людини як у контексті організації та діяльності місцевого самоврядування, так і загальних процесів функціонування громадянського суспільства та правової державності, осмисленні чинників, факторів і закономірностей їхнього розвитку у контексті формування територіальних громад, аналізі процесів виокремлення муніципальних прав людини у системі муніципального права. Стверджується, що перепонами на шляху виокремлення та визнання наведених прав є термінологічна плутанина, відсутність єдиних методологічних підходів до визначення реальної і належної правосуб’єктності територіальної громади, її суб’єктного складу, а також нерішучість і відсутність реальних кроків у застосуванні нових науково-доктринальних напрацювань, що існують у сучасній доктрині муніципального права. Автори стверджують, що маючи закріплений у Конституції України індивідуальний, груповий, колективний правовий статус (людина-житель, людинагромадянин, людина-іноземець тощо, а також відповідні їм рольові позиції у територіальній громаді), людина суттєво доповнює його своїм муніципально-правовим статусом, що фактично веде до появи феноменології муніципальної людини

Баймуратов Михайло Олександрович доктор юридичних наук, професор, професор кафедри політичних наук і права Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського Заслужений діяч науки і техніки України, академік Української академії наук ORCID ID: 0000-0002-9256-9493 Бочарова Наталія Василівна доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри права Університет імені Альфреда Нобеля ORCID ID: 0000-0001-8121-5190 Кофман Борис Якович Заслужений юрист України доктор юридичних наук, старший дослідник, професор кафедри права Університет імені Альфреда Нобеля УКРАЇНА Анотація. Стаття присвячена дослідженню новітніх напрямків конституційноправових досліджень, що об'єднані під терміно-поняттям «конституційний дизайн». Розглядаються технологічні можливості профільної феноменології у адекватному дослідженні зростання ролі і значення міст у конституційно-правовому розвитку держав.

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри політичних наук і права Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського Кофман Борис Якович Заслужений юрист України доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри права Університет імені Альфреда Нобеля УКРАЇНАРозвиток і суттєве підвищення ролі і значення конституційного права (далі -КП) національних держав в умовах становлення і розвитку демократичної правової державності, а також глобалізації, особливо її правової формиправової глобалізації наприкінці ХХ ст. напряму пов'язане з втіленням конституційно-правових інститутів ринкової економіки, політичного плюралізму, прав людини, формування і реалізації феноменології публічної влади, демократичного виборчого процесу її регулярного оновлення, місцевого самоврядування тощо (демократизація суспільного, державного і міжнародного життя, внутрішньодержавна і міжнародна їх легалізація і легітимація).Це супроводжується не тільки складними процесами взаємодії правової глобалізації з правовими системами держав-членів міжнародного співтовариства через використання спільних юридичних конструкцій, методів, форм, засобів та механізмів -правової конвергенції, дивергенції, інтеграції, адаптації, гармонізації, рецепції тощо -концептів, концепцій, звичаїв, звичаєвостей, принципів, норм, стандартів, а також технологічних прийомів і засобів юридичної техніки (здійснення узагальнень, прогнозування, застосування правових аналогій, імперативів, презумпцій, фікцій, преюдицій, порівнянь, тлумачень (інтерпретацій), інкорпорації, кодифікації, використання прийомів формальної логіки, подолання колізій і т. ін.), включаючи врахування сучасних досягнень науки, що проявляються через біологізацію, екологізацію, синергізацію, кібернетизацію процесу запліднення, а також подальшого існування, функціонування і розвитку не тільки людини, а й соціуму і держави, врахування ефектів ноосферізму, алгоритмічності, парадигмальності, мультиплікативності, оптимальності, моделювання соціальних і державотворчих процесів, -включаючи їх поступову комп'ютеризацію щодо розробки ідентифікаційних ознак і пошуку оптимальних нормативних варіантів вирішення проблемних питань, можливість застосування штучного інтелекту тощо, -що супроводжують процеси нормопроєктування і нормотворчості (нормотворення), а й формуванням, дією, розвитком, вдосконаленням і

Досліджуються актуальні питання становлення, розвитку та реалізації феноменології праворозуміння як основного фактору комунікаційної взаємодії людини з правом. Доводиться, що плюралізм дефініційного визначення в цій сфері оцінюється вченими по-різному: хтось бачить в ньому пошук граней права, визначення права як багатоаспектного явища; з іншого боку, противники такого плюралізму говорять про плутанині, що виникає у правозастосовній діяльності в зв'язку з різними підходами до права – формування концепції розуміння права, має велике значення як така, а також й для визначення самого процесу отримання знання про право, пізнавальної сторони праворозуміння, коли здійснюється правова соціалізація людини.Запропонований авторами процесуальний ланцюжок має позитивний доктринально-теоретичний потенціал, бо він відображає важливу і позитивну роль праворозуміння у комунікативній взаємодії права і людини – окремими ланками в ньому можуть виступати наступні: «людина (суб’єкт праворозуміння)» – «право у широкому розумінні (правові цінності, ідеали, теорії, принципи, норми тощо)» – «розумовий процес в свідомості людини (суб’єкта праворозуміння) в контексті сприйняття та аналізу правових явищ (індивідуальне, групове, колективне праворозуміння)» – «правова соціалізація суб’єкта праворозуміння».

No abstract