The authors prove that decentralization of power and local governance reform have necessitated the reconsideration of the priorities in the rational environmental management, including resource conservation and energy efficiency at the level of amalhamated territorial communities (ATCs). Thus, it becomes necessary to transform the existing control system over the economic development of natural resource potential and environmental protection. It is substantiated that in the situation when new energy indicators are being implemented, numerous problems become mainstream, e.g. increase in the energy production output from renewable sources, e.g. solid and gaseous fuel on the basis of waste disposal. It is proved that the effective implementation of waste disposal projects is possible provided that the economic mechanism of resource conservation and energy efficiency is institutionalized at the level of ATC, which will provide budgetary, fiscal and credit prerequisites to increase financial support for modern waste management industry. The research carries out shows that in 2007–2021, the dynamics of the real volume of local budget expenditures on waste disposal has been declining, due to the lack of interest among local authorities in financing resource conservation and energy efficiency projects. It is established that the achievement of positive results in the financing of waste disposal directly depends on pooling part of the rent for the special use of natural resources and environmental tax in special funds within local budgets. It is substantiated that targeting natural resources and environmental payments accumulated in local government budgets will increase funding for waste disposal, thus increasing the use of the material substance of household waste and waste from agricultural and forestry production to produce solid and gaseous fuel. It is proved that the state should provide incentives for local governments to enhance resource conservation and energy efficiency based on waste disposal due to participation in financing and indirect promotion of such projects.

У статті представлено авторський концепт розроблення комплексу принципів та перспективних напрямів формальної та неформальної інституціоналізації економічного механізму природокористування в умовах трансформації глобальної природоохоронної архітектоніки та децентралізації. Дослідження показали, що комплекс принципів формування економічного механізму природокористування охоплює принципи: системності, пропорційності, планомірності, невиснажливості, децентралізації, конвергенції, синергії, інституціональної узгодженості, отримання глобальних вигод. Обґрунтовано, що перерахований комплекс принципів має виступати підґрунтям здійснення інституціоналізації додаткових методів, інструментів та важелів регуляторного впливу. Встановлено, що у зв’язку з умонтуванням національної моделі екологічного регулювання у глобальну природоохоронну архітектоніку вирішального значення при формуванні сучасного економічного механізму природокористування набуває врахування принципу конвергенції.

Метою статті є розроблення пріоритетних напрямів формування економічного механізму природокористування з урахуванням комплексу вимог, які висуваються новою глобальною природоохоронною архітектонікою. Обґрунтовано, що в основі нової глобальної природоохоронної архітектоніки лежать: Глобальні цілі сталого розвитку, затверджені ООН; Нова кліматична угода, схвалена у м. Глазго (Великобританія); вуглецеве коригування Європейським Союзом імпорту продукції третіх країн із метою досягнення індикаторів вуглецевої нейтральності на Європейському континенті. Актуальність даної теми дослідження випливає з необхідності виявлення детермінуючого впливу базових положень міжнародних природоохоронних конвенцій на специфікацію методів, інструментів та важелів вітчизняного економічного механізму природокористування. Підготовка статті базувалася на використанні таких методів наукових досліджень: абстрактно-логічного – для ідентифікації методів та інструментів, які мають бути вмонтовані в економічний механізм природокористування; порівняльного аналізу – для визначення величини бюджетних видатків на охорону довкілля у порівняних цінах на основі ділення номінальної величини названих видатків на кумулятивний індекс цін виробників промислової продукції; інституціонального підходу – для виявлення впливу базових положень міжнародних природоохоронних конвенцій на інституціоналізацію бюджетно-податкових та фінансово-кредитних інструментів регуляторного впливу на природокористувачів. Установлено, що трансформація вітчизняного економічного механізму природокористування у короткостроковій та середньостроковій перспективі найбільшою мірою має визначатися Глобальними цілями сталого розвитку, які стосуються чистої води та належних санітарних умов, відновлюваної енергетики, сталого розвитку міст та спільнот, відповідального споживання, боротьби зі зміною клімату, збереження морських екосистем та екосистем суші. Обґрунтовано, що базові положення Нової кліматичної угоди мають корелювати з пріоритетами модернізації фіскального регулювання природокористування у частині стимулювання процесів мінімізації викидів парникових газів. Доведено, що з метою мінімізації втрат вітчизняних виробників-експортерів продукції до Європейського Союзу внаслідок застосування механізму прикордонного вуглецевого коригування з 2023 р. необхідно застосувати комплекс превентивних заходів, зокрема через стимулювання реалізації проєктів низьковуглецевого розвитку.

.

У статті обґрунтовано доцільність трансформації існуючої системи економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель в сучасну систему економічного стимулювання екологобезпечного землекористування, яка враховуватиме наявні євроінтеграційні та децентралізаційні виклики. Дослідження показали, що основними глобальними та національними інституціональними передумовами формування сучасної системи економічного стимулювання екологобезпечного землекористування виступають: схвалення у 2021 році Нової кліматичної угоди; заплановане запровадження Європейським Союзом прикордонного вуглецевого коригування; імплементація Глобальних цілей сталого розвитку та Спільної аграрної політики Європейського Союзу; інституціоналізація ринку земель сільськогосподарського призначення; дерегуляція земельних відносин. Встановлено, що вигоди від формування системи економічного стимулювання екологобезпечного землекористування полягають у відновленні традиційної сільськогосподарської спеціалізації, дотриманні сівозмін, рекультивації порушених земель, створенні захисних лісосмуг, підвищенні рівня лісистості, збереженні водно-болотних угідь.