Стаття присвячена розробленню та обґрунтуванню теоретичних і практичних засад формування ділового іміджу регіонів. З’ясовано підходи до розгляду поняття “імідж”, окреслено взаємозв’язок між іміджем, брендом та репутацією. Доведено, що імідж є за своєю сутністю багатогранним поняттям, зокрема нематеріальним активом, розумовим уявленням, елементом комунікації, який має на меті скорегувати уявлення і запити конкретних цільових груп. Важливість формування позитивного іміджу регіону обумовлена необхідністю створення сприятливого бізнес-середовища, сприяння зростанню добробуту і рівня життя місцевих мешканців, формування ефективних форматів ділового середовища в умовах посилення євроінтеграційних процесів. Наголошено на трактуванні позитивного ділового іміджу регіону або території як чинника формування сприятливого враження про Україну та її регіони в цілому, що підвищує їх авторитет у міжнародному співтоваристві. Розглянуто види заходів, що реалізуються у процесі формування іміджу Львівської області. Виявлено сучасні характеристики бренда міста Львова та його іміджу. Обґрунтовано маркетингову стратегію розвитку території, яка охоплює дев’ять етапів і може бути застосована для формування та підтримки ділового іміджу Львівської області. Така стратегія охоплює аналіз ситуації, визначення цілей, сегментацію ринку, проведення ринкового дослідження, позиціонування та брендинг, вибір набору інструментів PR-комунікацій, розробку інструментарію оцінювання, підготовку бюджету, розробку стратегії та плану її впровадження. Отримані результати дослідження складових та характеристик сучасного бренда міста Львова дозволяють презентувати його як дружнє місто, відкрите для міжнародної спільноти з європейською спадщиною, яке характеризується збереженням унікальної атмосфери, українських національних та духовних цінностей.

Воєнні дії на території України спричинили економічну кризу, котра викликала цілий ряд негативних ефектів у діяльності гуртових та роздрібних торговельних підприємств. Через агресивну війну, розв’язану Росією проти України, близько 30% вітчизняних підприємств майже або повністю зупинили свою роботу, понад 18% населення держави (здебільшого працездатного віку) виїхало за кордон, і водночас частка громадян, котрі втратили роботу, зросла на 30%. Рівень та характер проблем, із якими стикнулися вітчизняні торговельні підприємства в умовах війни, виявився безпрецедентним. Метою статті було дослідження ряду актуальних проблем та визначення напрямів вдосконалення стратегій маркетингового менеджменту вітчизняних торговельних підприємств в умовах економічної кризи, спровокованої воєнною агресією Російської Федерації проти України. У сучасному розумінні маркетинговий менеджмент у сфері торгівлі можна розглядати як процес управління всіма основними напрямами діяльності торговельного підприємства з метою досягнення необхідних темпів розвитку, забезпечення конкурентних переваг підприємства та його товарів на ринку, розширення цього ринку за рахунок збільшення кількості покупців, пошуку нових ринкових ніш, забезпечення планової прибутковості торговельної діяльності тощо. У різних літературних джерелах науковці розглядають такі поняття, як “торговельний менеджментˮ і “торговельний маркетингˮ. Ці поняття тісно пов’язані між собою, однак ототожнювати їх не варто. У межах розглянутої авторами парадигми маркетингового менеджменту пропонується впроваджувати на вітчизняних торговельних підприємствах ціннісний підхід, в основі якого - поєднання на практиці спільних цінностей торговельного підприємства та покупців його товарів. Через неможливість спрогнозувати напрями розвитку ринків у сучасних реаліях війни значення маркетингових досліджень ринкової кон’юнктури та прогнозування її змін у найближчій перспективі для торговельних підприємств зростатиме, а нестабільна ситуація на вітчизняному споживчому ринку актуалізує потребу в постійному накопиченні і аналізі якісної маркетингової інформації. Для досягнення очікуваного рівня прибутковості в умовах спричиненої війною кризи керівництву торговельних підприємств пропонується більше уваги приділяти проблемам мотивації та заохочення торговельного персоналу.

Середовище існування людей та функціонування суб’єктів ринку в будь-якій сфері надто динамічне: постійно змінюються технології виробництва товарів і надання послуг, комунікативні технології, способи впливу на цільові аудиторії тощо. Корпоративний імідж у таких умовах стає тим орієнтиром, який допомагає споживачам безпомилково обрати найкращу пропозицію. На основі аналізу теоретичних положень теорій комунікацій та маркетингу розглянуто підходи вітчизняних та зарубіжних науковців і уточнено сутність понять “імідж”, “корпоративний імідж”. З’ясовано, що здебільшого імідж тлумачиться як емоційне сприйняття образу якогось суб’єкта у свідомості цільових аудиторій. Визначено, що корпоративний імідж у спеціальній літературі розглядається у трьох напрямах: імідж як ціль; імідж як засіб досягнення цілей організації; імідж як об’єкт управління. Встановлено особливість корпоративного іміджу, яка полягає у наявності прототипу та індуктора іміджу. Виявлено різновиди прототипів іміджу: особа, компанія, організація, територія. Охарактеризовано основні завдання корпоративного іміджу, що передбачає, крім формування комунікацій з цільовими аудиторіями, суттєвий вплив на конкурентоспроможність організації, а також полегшує доступ до інновацій та вихід на нові сегменти ринку. Визначено складові сучасного корпоративного іміджу: імідж продукції/товару, імідж споживача, імідж керівника та персоналу організації, візуальний та соціальний імідж, бізнес-імідж. Обґрунтовано здатність позитивного іміджу забезпечити організації низку переваг: психологічних, маркетингових, ринкових, соціальних, корпоративних. Зроблено висновок, що імідж варто розглядати як ціль, як засіб досягнення цілей організації, а також як об’єкт управління, який потребує цілеспрямованих зусиль усіх підрозділів підприємства. Дослідження іміджу будь-якого суб’єкта варто здійснювати комплексно, виходячи з його впливу і на маркетингову стратегію підприємства, і на комунікаційний ефект зокрема.

На основі аналізу теоретичних положень теорії комунікацій розглянуто підходи до визначення поняття “імідж закладу вищої освітиˮ. З’ясовано, що здебільшого імідж тлумачиться як емоційне сприйняття образу суб’єкта у свідомості цільових аудиторій. Визначено, що імідж є потужним інструментом досягнення цілей суб’єктів у будь-якій сфері, у тому числі у сфері вищої освіти. Окреслено цільові аудиторії іміджу ЗВО: сили зовнішнього середовища прямої дії (абітурієнти та їхні батьки, студенти, державні органи управління у сфері вищої освіти, потенційні роботодавці), внутрішні цільові аудиторії (керівництво, науково-педагогічний персонал, дійсні студенти). З’ясовано, що основними напрямами формування іміджу в сфері вищої освіти є: імідж вищої освіти загалом, імідж вітчизняної вищої освіти; імідж конкретних спеціальностей / професій / ОПП, імідж конкретних ЗВО. Основними складовими іміджу ЗВО визначено: якість освітніх послуг, вартість навчання на контрактних засадах, імідж керівництва ЗВО, імідж персоналу, імідж ЗВО як роботодавця, рівень психологічного та фізичного комфорту учасників освітнього процесу, імідж студентів та випускників, зовнішня атрибутика ЗВО та його стиль, імідж в очах стейкхолдерів, соціальний імідж, згадуваність у ЗМІ. Окреслено найважливіші фактори впливу на імідж ЗВО: чинники, що впливають на імідж університету в очах здобувачів освітніх послуг та їхніх батьків; чинники, що формують імідж закладу вищої освіти в освітньому та бізнес-середовищі; чинники, що формують імідж університету серед державних органів; чинники, що формують зовнішній імідж університету у соціальній сфері; чинники, що формують внутрішній імідж серед науково-педагогічного персоналу; чинники, що формують загальний імідж університету. Оптимальними інструментами формування іміджу університету визначено класичні та інноваційні засоби реклами і заходи зв’язків із громадськістю.

Століттями інформація була одним із ефективних видів зброї, оскільки чітко виконувала своє завдання: впливала на людську свідомість та маніпулювала громадською думкою. Сьогодні, завдяки новітнім технологіям та соціальним медіа, така інформація ще простіше знаходить свою аудиторію й ефективно впливає на неї, що спряє відповідно ефективному введенню інформаційної війни. У публікації окреслено результати дослідження сутності інформаційної війни вітчизняними та закордонними дослідниками. Представлено визначення “інформаційна війна»; здійснено історичний екскурс щодо використання її основних інструментів та стратегій у 20-х рр. ХХ ст. та на початку ХХІ ст.; сформульовано основні наративи ведення інформаційної війни як на міжнародній арені, так і серед власного населення. Визначено загальний огляд реалізації та функціонування інформаційної війни РФ та її наслідки для української державності. Окреслено головні інструменти та репрезентовано методи інформаційної війни у медіа: пропаганда, дезінформація, маніпуляція та ін. Авторами здійснено аналіз окремих виступів очільника та пропагандистів Кремля. Продемонстровано основні чинники, які можуть дати опір інформаційній війні росіян – медіаграмотність та критичне мислення, зокрема, серед української громадськості. Проаналізовано діяльність окремих інституцій, міжнародних платформ, проєктів, які сьогодні проводять ефективну протидію інформаційній війні в Україні. Здійснено порівняльний аналіз ведення інформаційної війни Кремля проти українського та грузинського народів, зокрема, після початку російсько-української війни 2022 р. Щодо практичного значення результатів дослідження: важливо, аби напрацьований матеріал був врахований у формування навчальних програм з історії вітчизняної й міжнародної журналістики та медіаграмотності у вищих навчальних закладах.