На сучасному етапі розвитку України, в умовах активного реформування освітньої, соціокультурної сфери, в тому числі галузі фізичної культури та спорту назріла необхідність пошуку нових ефективних шляхів та засобів удосконалення процесу фізичного виховання молоді. Фізична культура і спорт є одним із важливих засобів різнобічного та гармонійного розвитку студентської молоді. Мета дослідження – обґрунтувати ефективність впливу занять з дзюдо на розвиток силових здібностей студентів коледжу. Об’єкт дослідження – процес фізичного виховання студентів коледжу. Суб’єкт дослідження – студенти коледжу. Предмет дослідження – показники силових здібностей студентів коледжу. Гіпотеза дослідження – заснована на припущенні про позитивний вплив засобів одноборств на розвиток силових здібностей студентів коледжу. Методи дослідження – теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичних джерел за темою дослідження, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, методи визначення рівня розвитку силових здібностей, методи математичної статистики. Результати дослідження. Визначено, що заняття з дзюдо мають значний вплив на розвиток силових здібностей студентів. Достовірний приріст показників студентів експериментальної групи спостерігався за всіма тестами визначення показників силових здібностей. Так найбільший відносний приріст спостерігався у студентів експериментальної групи у показниках тесту «Присідання на одній нозі: ліва нога, разів» – 32,64 %; найменший відносний приріст спостерігався у студентів контрольної групи у показниках тесту тесту «Станова сила» 3,56%. Виявлено достовірні відмінності показників студентів експериментальної групи у порівнянні з результатами студентів контрольної групи: у тесті «Кистьова динамометрія: права рука, кг» (t=2,71 при Р˂0,05); тесті «Кистьова динамометрія: ліва рука, кг» (t=2,38; Р˂0,05); «Станова сила, кг», t=2,35( Р˂0,05);у тесті «Присідання за 20 с, разів» (t=2,71 при Р˂0,05); тест «Згинання і розгинання рук лежачи за 20 с, разів» (t=2,18; Р˂0,05); тесті «Присідання на одній нозі: права нога, разів» (t=2,63 при Р˂0,05); тесті «Присідання на одній нозі: ліва нога, разів» (t=2,12 при Р˂0,05); «Піднімання тулуба (руки на грудях), разів» (t=2,50 при Р˂0,05).

Джиу-джитсу ефективний та видовищний вид спорту, до якого входять кидки, удари з будь-яких положень, що обертають всю міць атаки противника проти нього самого, проекція суперника, іммобілізація, удушення. Методологічний базис джиу-джитсу поєднує дві складові, такі як система загальнонаукових, філософських, спеціальних підходів до навчання бойовим мистецтвам, та багаточисленні методи, методики, прийоми та способи тренувань. Саме тому, метою нашого дослідження було довести ефективність застосування функціональних комплексів на навчально-тренувальних заняттях із джиу-джитсу. Об’єкт дослідження – навчально-тренувальний процес з джиу-джитсу. Предмет дослідження – показники фізичної підготовленості борців стилю джиу-джитсу. Методи дослідження: аналіз і узагальнення науково-методичної літератури; аналіз документальних матеріалів; педагогічне спостереження; педагогічний експеримент; тестування фізичної підготовленості; методи математичної статистики. Результати дослідження. Аналіз науково-методичної літератури та педагогічне спостереження засвідчив, що процес силової підготовки виявляється найбільш ефективним при комбінуванні різних методів. У зв’язку з чим, необхідно керуватися методами спеціальної фізичної підготовки, який враховує специфіку виду спорту. Застосування педагогічного експерименту дозволило встановити ефективність запропонованих функціональних комплексів на навчально-тренувальних заняттях із джиу-джитсу. Наприкінці дослідження для представників експериментальної групи, які займалися за розробленою програмою, були характерні достовірно більш кращі результати, ніж у спортсменів контрольної групи. Порівняльний аналіз прикінцевих значень між обома групами вказав на статистичну значущість отриманих показників та достовірну різницю між їх значеннями за двома контрольними вправами: «Смуга перешкод» (при t = 3,83; p < 0,01) і «Тест на визначення спеціальної витривалості» (при t = 3,49; p < 0,01). Висновки. Заняття з джиу-джитсу дозволяють з високою ефективністю вирішувати весь комплекс завдань, що пов'язані з розвитком і вдосконаленням фізичних якостей, та надають величезні можливості для самовдосконалення особистості, заслуговують на особливу увагу до популяризації та подальшого вивчення даного виду спорту.

No abstract

Модернізація системи освіти на сучасному етапі розвитку суспільства висуває нові вимоги до організації освітньо-оздоровчої діяльності закладу дошкільної освіти. Їх зміст полягає в застосуванні педагогами нових технологій, формуванні нових орієнтирів щодо вирішення проблем розвитку та оздоровлення дошкільників. Мета дослідження – визначити вплив комплексного підходу до організації фізкультурно-оздоровчої діяльності, що спрямовується на підвищення показників фізичного розвитку дітей старшого дошкільного віку. Об’єктом дослідження є фізичне виховання дітей старшого дошкільного віку. Суб’єкт дослідження – д іти старшого дошкільного віку. Предметом дослідження є показники функціонального стану серцево-судинної системи та системи зовнішнього дихання, фізичної підготовленості дітей старшого дошкільного віку. Гіпотеза дослідження заснована на припущенні про позитивний вплив комплексного підходу до організації фізкультурно-оздоровчої діяльності на морфофункціональні показники, рівень розвитку основних рухів та оздоровлення дітей 5–6 років. У роботі використані такі методи дослідження: аналіз та узагальнення науково-методичних джерел за темою дослідження, педагогічне спостереження, педагогічний експеримент, визначення показників фізичного розвитку, тестування розвитку основних рухів, метод математичної статистики у процесі обробки результатів дослідження. Результати дослідження. Виявлено достовірний приріст показників фізичного розвитку в дітей експериментальної групи. Так, найбільший приріст у показниках хлопчиків 5–6 років зафіксовано щодо маси тіла (31,63%) та життєвої ємності легень (13,88%). Серед показників фізичного розвитку дівчат найбільший достовірний приріст було зафіксовано також у дівчат експериментальної групи в показниках маси тіла (29,30%) та ОГК (14,00%). Відзначений достовірний приріст (більше 10%) показників рівня розвитку основних рухів у дітей експериментальної групи. Найбільший приріст у хлопчиків спостерігався в метаннях набивного (25,63%) та тенісного (23,41%) м’ячів, у дівчат – у бігу на 10 м (18,08%). Виявлено достовірний приріст між показниками плечового індексу у хлопчиків КГ та ЕГ (t = 2,84) і дівчат (t = 2,79). Наприкінці експерименту відбулися суттєві покращення в показниках коефіцієнта здоров’я. Він значно знизився в експериментальній групі (до 7%), що свідчить про зниження кількості дітей, які перенесли які-небудь захворювання. Висновки. Упровадження кік-аеробіки як нетрадиційної форми фізичної культури школярів середніх класів засвідчило свою ефективність, що підтверджено приростами відповідних показників.

Дефіцит фізичної активності, що характеризує сучасне життя, викликає дискомфорт в організмі дитини, що зростає. Аналіз шкільних програм із фізичного виховання вказав на той факт, що в наш час немає реальної можливості здійснити важливий принцип системи фізичного виховання – забезпечити диференційований та індивідуальний підхід до учнів з урахуванням стану їхнього здоров’я, фізичного розвитку й фізичної підготовленості. Саме тому в більшості випускників середньої школи рівень розвитку рухових здібностей не відповідає тим вимогам, які висуває суспільство до фізичної підготовленості молодого покоління. Мета дослідження – визначити вплив нетрадиційних форм фізичної культури, які спрямовані на підвищення фізичного стану школярів. Об’єкт дослідження – фізичне виховання дітей середнього шкільного віку. Суб’єкт дослідження – хлопці середнього шкільного віку. Предмет дослідження – показники функціонального стану серцево-судинної системи й системи зовнішнього дихання, фізичної підготовленості дітей середнього шкільного віку. Методи дослідження: теоретичний аналіз науково-методичної літератури за темою дослідження; педагогічний експеримент; педагогічні спостереження; тестування фізичної підготовленості; методи оцінки функціонального стану серцево- судинної системи й системи зовнішнього дихання; методи математичної статистики. Результати дослідження. Вихідні значення показників фізичної підготовленості й системи зовнішнього дихання школярів середніх класів на початку дослідження відповідали рівням: нижче за середній, середній і вище за середній. Рівень функціонального стану серцево-судинної системи відповідав низькому та середньому рівням. Наприкінці дослідження виявлена більш висока ефективність занять із застосуванням кік-аеробіки в експериментальній групі порівняно з контрольною, на відміну від якої застосування парного Т-тесту Стьюдента показало, що різниця значень до та після експерименту є статистично достовірною в експериментальний групі за всіма тестами. Висновки. Упровадження кік-аеробіки як нетрадиційної форми фізичної культури школярів середніх класів засвідчило свою ефективність, що підтверджено приростами відповідних показників.