До війни українська влада активно почала запроваджує такі моделі публічного управління, як «накопичувальна пенсія – сировинні та фондові біржі – інвестиції в національний агросектор». Ця стаття спирається на ідею, що для успіху цієї сфери державного управління необхідно вирішити фундаментальні проблеми у сфері прав власності, які виникли під час приватизації та будуть впливати на життя в нашій країні у мирний час. Для досягнення дослідницької мети ми вирішували наступні завдання. Ми проаналізували основні принципи розвитку систем захисту прав власників цінних паперів, визначили ситуацію в Україні та законодавстві та визначили перспективність гармонізації використання прав власності на публічному рівні. Обрана тема визначила набір методів дослідження. Ми використали ретроспективний аналіз для осмислення системи державного управління ринком цінних паперів (соціальна нерівність). Опис поточної ситуації у відносинах між державою та власниками на основі нормативного аналізу. Висновки за результатами дослідження. По-перше, недоліки приватизації державних підприємств в Україні вплинули на перехід у приватну власність квазіеліти державних та інших соціальних інститутів. По-друге, статистика правопорушень на ринку цінних паперів свідчить про ігнорування мажоритарними акціонерами прав міноритарних акціонерів, що негативно позначилося на всіх учасниках виробництва матеріальних благ. По-третє, диспропорція прав власності на фондовому ринку призводить до дискримінації малих власників (squeeze-out), які обмежені у своїх можливостях володіти власністю та засобами виробництва. Тому керівникам відповідних органів державної влади варто звернути увагу на якість надання адміністративних послуг для всіх власників, незалежно від рівня достатку та соціального статусу.

Втрата основних складових виробництва харчової продукції в Україні внаслідок війни веде до підвищення імовірності голоду та погіршення якості харчування населення. В ході російсько-української війни постраждали виробники та споживачі сільськогосподарської продукції і тваринництва. В умовах глобального світу ця проблема торкається як України, так і закордонних покупців її продукції у цій сфері. Зазвичай держава має традиційний протекціоністський набір заходів для забезпечення продовольчої безпеки, але сьогодні потрібні інноваційні рішення як в публічному управлінні, так і в організації господарювання. Метою нашої наукової роботи є визначення основних напрямків публічного управління продовольчої безпекою в Україні під час війни та після її завершення, аналіз трендів у розвитку продовольчої безпеки на національному рівні, а також визначення оптимальних моделей суспільно-державних відносин для даної сфери. В рамках проведеної дослідницької роботи було зроблено висновок, що в якості основних трендів публічного управління продовольчою безпекою в Україні під час війни можна виділити перехід від вибіркового протекціонізму до підтримки самоорганізації виробників продовольства, а також створення умов для розвитку державно-приватного партнерства на рівні «держава – малий бізнес – міжнародні організації». При цьому, вагомими завданнями в цій сфері залишаються розвиток системи управління продовольчою безпекою на рівні органів місцевого самоврядування та якісна інформаційна робота з населенням для запобігання паніки з приводу потенційної нестачі харчів. У підсумку парто підкреслити важливість модернізації публічного управління продовольчою безпекою у вигляді залучення системи супутникового спостереження та цифрових обрахунків для прийняття важливих державних рішень у цій сфері. Паралельно необхідно підтримувати впровадження цифрових інновацій для сільського господарства та тваринництва, а також для споживачів їх продукції, щоб покращити якість та безпечність даного господарчого циклу в цілому.