Цель. Оценить в соответствии со строгими критериями частоту возникновения, предтрансплантационные факторы риска и исходы тяжелой гипофункции трансплантата (тГФТ) после аллогенной трансплантации гемопоэтических стволовых клеток (аллоТГСК) у взрослых. Материалы и методы. В исследование включено 710 взрослых пациентов (медиана возраста 31 год, диапазон 18-70 лет; 55 % мужчин, 45 % женщин) с различными гематологическими заболеваниями и документированным приживлением трансплантата после аллоТГСК от совместимого сиблинга (20 %), неродственного (67 %) и гаплоидентичного (13 %) доноров в период с 2008 по 2016 г. Миелоаблативное кондиционирование и режимы со сниженной интенсивностью использовались у 30 и 70 % больных соответственно. Критерии тГФТ: цитопения в 2 линиях и более (тромбоциты < 20 × 10 9 /л, абсолютное число нейтрофилов < 0,5 × 10 9 /л, гемоглобин < 70 г/л в любой момент времени после документированного приживления), полный или стабильный смешанный донорский химеризм > 90 % и отсутствие признаков рецидива, отторжения и тяжелой острой реакции «трансплантат против хозяина». Анализировались следующие факторы: возраст, пол, диагноз, наличие/отсутствие ремиссии при острых лейкозах, уровень ферритина крови, тип донора, HLA-совместимость, совместимость по группе крови и полу, источник трансплантата, число трансплантированных клеток CD34+, режим кондиционирования. Многофакторный анализ включал параметры со значением p < 0,05 в однофакторном анализе. Результаты. тГФТ после аллоТГСК диагностирована у 103 пациентов с 2-летней кумулятивной частотой 15 % (95%-й доверительный интервал [95% ДИ] 12-18 %).
Анотація Вступ та Мета дослідження:Міастенія -захворювання, характеризується патологічною м'язовою слабкістю і підвищеною стомлюваністю різних груп м'язів і прогресуючим типом перебігу. Мета дослідження: з'ясувати діагностичної значущості вмісту прозапальних цитокінів, репертуару автоантитіл і характеру експресії кластерів диференціювання CD при різних клінічних фенотипах міастенії для вибору тактики лікування. Матеріали і Методи: Досліджено патогенетичну роль антитіл до нікотинових ацетилхолінових рецепторів (нАХР) та специфічних антинуклеарних антитіл (ANA) до певних ядерних структур, експресію кластерів диференціювання клітин і концентрацію цитокінів в механізмах формування різних фенотипів автоімунної міастенії. Результати: Максимальний рівень антитіл до 1-субодиниці нАХР виявлено у пацієнтів з гіперплазією тимусу (МГ). При міастенії на тлі тимом (МТ) виявлено наявність нових молекулярних мішеней автоімунної агресії антитіл (ANA) до структур, які беруть участь в мітотичному поділі клітин: до центромер, до центромерного білку F, центросомного білку ахроматинового веретена NuMa. У пацієнтів з міастенією без ураження тимусу (М) виявлено зниження субпопуляції клітин СD4+СD28+, що, вочевидь, перешкоджає костимулючому сигналінгу відносно інших клітин та індукує взаємодію між Т-і В-клітинами при розвитку автоімунної відповіді до багатьох тимусзалежних антигенів. В групі МГ виявили багаторазове зниження субпопуляції регуляторних Т-лімфоцитів СD4+СD25+, які здатні пригнічувати розвиток автоімунних процесів. Висновки: Вибір тактики лікування хворих при різних клінічних фенотипах міастенії повинен проводитись з урахуванням спрямованості зміни показників імунорезистентності -наявності специфічних ААТ, коливань цитокінового профілю та зміни експресії клітинних рецепторів та залежно від віку пацієнтів. Ключові слова: міастенія, автоантитіла, нікотиновий ацетилхоліновий рецептор, кластери диференціювання, цитокіни.