Хронічний панкреатит (ХП) відноситься до нозологій, показники захворюваності яких мають тенденцію до загальносвітового зростання. Визначено ряд причин, які сприяють появі та прогресуванню хронічного запального процесу на рівні підшлункової залози (ПЗ). Одними із таких є дисліпопротеїнемії. Мета дослідження: проаналізувати особливості ліпідного метаболізму у пацієнтів, які страждають на ХП із екзокринною недостатністю. Матеріали та методи: нами обстежено 79 пацієнтів з ознаками ХП, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у Хустській РЛ протягом 2017-2018 років. Відповідно до отриманих результатів було сформовано три досліджувані групи. Першу складали пацієнти на ХП із легкою зовнішньосекреторною недостатністю ПЗ (ЗНПЗ) (n = 50), другу ‒ із помірною ЗНПЗ (n = 29), до третьої включили практично здорових людей (n = 23). Для оцінки екзокринної функції ПЗ визначали рівень еластази-1 у калі. Ліпідний гомеостаз оцінювали за наступними показниками: загальний холестерол (ЗХС), тригліцерол (ТГ), холестерол ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерол ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), холестерол ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) та індекс атерогенності (ІА). Крім того, провели кореляційний аналіз впливу дисліпідемічних розладів на виразність ЗНПЗ. Результати досліджень вказують на наявність у хворих на ХП “ліпідного дистрес-синдрому”, що проявлявся у вигляді гіперхолестеролемії, гіпертригліцеролемії, підвищення концентрації ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ та зниження вмісту ХС ЛПВЩ. Встановлено залежність екзокринної недостатності від вираженості дисліпідемічних розладів. Висновки: у хворих на ХП виявлено ознаки порушень ліпідного метаболізму та доведено вплив останніх на екзокринну функцію ПЗ. Тому вважаємо необхідним ретельне дослідження ліпідограми у всіх пацієнтів із ознаками хронічного ураження ПЗ.

Introduction. Nonsteroidal anti-inflammatory drugs are the most commonly used medicines in medical practice. As literary sources show, they often cause unwanted side-effects. The purpose of our work was to evaluate the frequency, clinical manifestations and morphological features of lesions of the gastroduodenal zone that arise in patients of rheumatologic, neurological profiles and angiosurgery department during the course of treatment with nonsteroidal anti-inflammatory drugs of different groups, to trace the dependence of the frequency of manifestations of the pathology of the stomach and duodenum from simultaneous receiving two nonsteroidal anti-inflammatory drugs and their combination with glucocorticosteroids and anticoagulants. Material and methods. 73 patients who had used NSAIDs for a long time and had endoscopically confirmed medicated gastroduodenopathy. Patients were divided into 3 groups depending on the profile of the department: Group I included - 24 patients of the department of vascular surgery; Group II - 23 patients of the neurological department; Group III - 26 patients with rheumatological profile. Results. Asymptomatic clinical picture of NSAID-gastropathy was found, which did not coincide with the available endoscopic changes in the gastroduodenal tube: in 63% of cases, erosive changes in the mucous membrane were present, and stomach and duodenal ulcers were revealed in 11%. It was also found that in the group of patients receiving proton pump inhibitors, the incidence of gastroduodenopathy was reliably lower (34.2%) than in patients who did not receive them (53.4%). During this study, it was found that the use of selective non-steroidal anti-inflammatory drugs can significantly reduce the probability of developing the pathology of the gastroduodenal zone, compared with non-selective. Conclusions. The course of treatment with nonsteroidal anti-inflammatory drugs should be as short as possible and should be carried out with minimal but effective doses. Parallel prophylactic administration of proton pump inhibitors is appropriate in patients at high risk of developing erosions and ulcers in the background of treatment with these drugs.

Метою даної роботи було вивчення психологічного статусу особистості хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки та симптоматичну гепатогенну виразку та виявлення його відмінностей при даних захворюваннях.Матеріали та методи: обстежено 36 хворих, які розділені на дві групи: 22 хворих із хронічними захворюваннями печінки та поєднаною патологією шлунково-кишкового тракту та 14 хворих пептичною виразкою дванадцятипалої кишки. Усім хворим проводились загальноклічні дослідження та для оцінки психологічного статусу були проведені набори анкетних тестів: тест Люшера (тест вибору кольору),  тест САН (тест диференційної самооцінки функціонального стану), опитувальник Спілбергера (шкала реактивної та особистісної тривожності) та опитувальник Айзенка (для визначення рівня нейротизму і показників екстра- та інтроверсії). Результати тестування оцінювали в балах. Результати досліджень. За методикою Люшера, як при симптоматичній гепатогенній виразці, так і при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки значно підвищена тривога супроводжується нестійкістю емоційної сфери. Загальний стан хворих за даними САН погіршується в обох групах пацієнтів і значно покращується під впливом лікування, хоч далеко не всі показники повністю нормалізуються. Аналізуючи отримані нами дані за методикою Спілбергера, ми спостерігали підвищені рівні реактивної та особистісної тривожності в обох групах хворих та достовірне їх пониження після проведеного лікування.  Тест Айзенка в обох групах досліджуваних нами хворих свідчить про односпрямованість психоемоційних порушень у хворих та їх покращення під впливом лікування. Однак, за його результатами психоемоційний профіль жінок, хворих виразковою хворобою дванадцятипалої кишки, погіршується значніше ніж у чоловіків, на відміну від хворих гепатогенною виразкою жінок і чоловіків. Висновки: у обидвох групах обстежених хворих є виражені розлади психоемоційної сфери у вигляді тривожних та депресивних тенденцій, нестійкості емоційної сфери та невротизації особистості, що слід враховувати при проведенні терапії.