No abstract

Стаття присвячена дослідженню питання розвитку зеленої енергетики як основного чинника енергетичної незалежності України. Актуальність дослідження зумовлена тим, що Україна є залежною від імпортних енергоносіїв, а ресурсів, які видобуваються на території нашої держави, недостатньо для повного задоволення попиту. Мета статті – розроблення практичних рекомендацій, спрямованих на забезпечення стабільного функціонування сектору зеленої енергетики в Україні. Для досягнення мети в ході дослідження було вирішено низку завдань: визначено поняття «зелена енергетика», основні види та переваги переходу в бік чистих та безпечних відновлюваних джерел, проаналізовано особливості переходу до зеленої енергетики зарубіжних країн та потенціал відновлюваних джерел енергії в Україні, виокремлено проблеми зеленої енергетики в нашій державі та запропоновано практичні рекомендації щодо їх вирішення. В процесі дослідження використані загальнонаукові методи пізнання: теоретичного аналізу, синтезу, опису, систематизації, порівняння та узагальнення. За результатами дослідження встановлено, що зелена енергетика заснована на використанні невичерпних або відновлюваних джерел енергії. Виробництво енергії з таких джерел завдає набагато меншої шкоди навколишньому середовищу, сприяє збереженню викопного палива, збільшенню тривалості життя населення, створенню нових робочих місць та енергетичній незалежності держави. Україна має значний потенціал для заміщення російських енергетичних ресурсів відновлювальною генерацією, однак в зв’язку з війною не може його реалізувати. На сьогоднішній день основними проблемами зеленої енергетики в Україні є: пошкодження, знищення та зупинка роботи об’єктів зеленої енергетики, фінансова криза, призупинення будівництва нових вітроелектростанцій, відсутність підтримки з боку держави, відсутність єдиного стратегічного документу, який визначає напрями розвитку зеленої енергетики в Україні. Вирішення зазначених проблем потребує здійснення наступних заходів: відбудова пошкоджених та знищених об’єктів відновлюваної енергетики, виплата заборгованості виробникам «зеленої» електроенергії, підтримка вітчизняного виробництва обладнання для об’єктів зеленої енергетики, підтримка з боку держави, затвердження єдиного стратегічного документу, в якому чітко визначатимуться напрями розвитку зеленої енергетики в Україні. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання отриманих результатів органами державної влади в процесі розроблення законодавчої бази в сфері зеленої енергетики.

Розробка стратегії повоєнної відбудови України є основною задачею для органів державної влади; завчасно сформований план дій здатен підтримати стійкість держави та усунути загрози для її цілісності, джерелом яких є дестабілізований стан кожної із сфер життєдіяльності. Визначено, що процеси відновлення критичної інфраструктури на територіях, які перебували в умовах довготривалої окупації, мають буди пріоритетом, адже обрана тактика відбудови безпосередньо впливає на якість життєдіяльності громадян, ефективність використання місцевого потенціалу, а також загальні можливості виконання місцевими та регіональними органами влади своїх функцій в частині підтримки місцевого економічного розвитку, забезпечення громадян і бізнесу необхідним ресурсно-інституційним базисом. Таким чином, роль процесів відбудови деокупованих територій не може бути знеціненою, оскільки відсутність стратегічного курсу лише унеможливить відновлення цілісності України як держави, а також як багатокомпонентної соціально-економічної системи; зазначені аспекти, власне, актуалізують потребу у всебічних дослідженнях проблематики. Відповідно, наукова стаття являє собою оригінальне дослідження процесів відбудови критичної інфраструктури на деокупованих територіях України як ключового етапу стратегії відновлення цілісності держави, створення належних умов для життєдіяльності громадян, а також підтримки ефективної роботи економічної системи загалом. Дослідження проблематики здійснювалось завдяки застосуванню методів порівняння, абстракції, аналізу, узагальнення. Під час дослідження було визначено роль критичної інфраструктури як об’єктів, що забезпечують життєдіяльність територій та впливають на ефективність використання їх потенціалу. Авторами була реалізована спроба знайти оптимальний із сукупності альтернативних вектор повоєнної відбудови деокупованих територій, а також були внесені пропозиції стосовно відновлення роботи як об’єктів критичної інфраструктури, так і цілих галузей, функціонування яких безпосередньо залежить від швидкості відновлення інфраструктурного забезпечення територій.