У статті обґрунтовується системно-рівнева організація стресостійкості фахівця морського транспорту, що складає основу для побудови структурно-функціональної моделі її розвитку. Зазначається, що стресостійкість фахівця морського транспорту розглядається і як загальна стресостійкість у функціонуванні діяльності як такої; і як професійна стресостійкість представника конкретної професії. Дослідження теоретико-прикладних аспектів розвитку професійної стресостійкості, аналіз соціальних, інституційних, професійно-діяльнісних та особистісних чинників, що впливають на виникнення професійних стресів, зумовили необхідність розробки структурно-функціональної моделі, спрямованої на розвиток професійної стресостійкості фахівця морського транспорту. Ця модель складається із трьох взаємопов’язаних блоків-рівнів (індивідний, особистісний, суб’єктно-діяльнісний), опосередковуючи діяльність фахівця, спрямовану на протидію стресогенним впливам. Вона відображає загальні основи стресостійкості фахівця, тоді як сутнісна характеристика функціонування представленої системи може мати різну спрямованість. Виходячи з цього, у першому контексті професійну стресостійкість можна аналізувати на таких рівнях: розвитку людини як індивіда (як аспект її фізичної безпеки); особистості (як систему ставлень до різноманітних сфер оточуючої дійсності); суб’єкта діяльності (як сукупність способів активності щодо її здйснення). У другому контексті професійну стресостійкість можна аналізувати на рівні професійного розвитку фахівця. У зв’язку з цим організаційну структуру структурно-функціональної моделі склали концептуальний, цільовий, змістовно-технологічний, процесуально-діяльнісний та результативний блоки. Структурні блоки моделі є системно детермінованими, що забезпечує її організаційно-концептуальну цілісність і є важливою умовою впровадження цієї моделі у практику.

Проблема перебування людини у складних життєвих ситуаціях є надзвичайно актуальною в нашому суспільстві у ситуації російсько-української війни. У статті висвітлено проблему життєстійкості як ресурсу подолання життєвих труднощів в умовах війни. Ресурси особистості – це життєві цінності, які виступають реальним потенціалом для подолання несприятливих життєвих подій. Головною метою є висвітлення проблеми життєстійкості як ресурсу подолання життєвих труднощів в умовах війни. Представлені результати теоретичного аналізу проблеми життєстійкості особистості. Проаналізовано результати досліджень щодо внутрішніх та зовнішніх ресурсів розвитку життєстійкості особистості в підлітковому віці. Ефективність використання ресурсів і стратегій подолання залежить від чинників, які характеризують ситуацію та можливості людини. У нашому дослідженні розглядаємо життєстійкість як ресурс перетворення життєвих подій у нові можливості всупереч зовнішнім негараздам. Акцентовано увагу на переживанні особистістю складної життєвої ситуації внаслідок військових дій. Життєстійкість розвивається протягом усього життя, проте підлітковий вік є найбільш визначальним і сензитивним до її розвитку. Особливо у воєнний час психіка підлітка надто чутлива та зазнає істотних внутрішніх трансформацій. Варто підлітку показати його можливості, допомогти їх осмислити, сформувати мету й життєві переконання в умовах війни. Підкреслюється важливість зміцнення життєстійкості у підлітків в умовах воєнного конфлікту, можливість будувати ефективну соціальну взаємодію та знаходити оптимальні шляхи саморозвитку та самоздійснення особистості. Зауважено, що особистості, які демонструють хороший рівень життєстійкості – здатні витримувати стрес, не втрачаючи можливості діяти. Звернено увагу на те, що проблема, яка порушена, є важливою та актуальною для подальшого вивчення та впровадження у практику психологами заходів надання психологічної допомоги дітям, які опинились у складних життєвих обставинах.

Статтю призначено розгляду активізації ресурсів особистості як запоруки збереження психологічного здоров’я. Проаналізовано визначення поняття психологічного здоров’я та ресурсу в науковій психологічній літературі для розуміння актуальних питань активізації ресурсів особистості. Обґрунтовано актуальність вивчення активізації ресурсів особистості в сучасному суспільстві, в умовах постійних змін і суспільних потрясінь. Негативні зміни та порушення в стані здоров’я призводять до небажаних наслідків та відображаються на звичному способі життя, потенціалом для надання підтримки іншим, виступають ресурси особистості як певна система, що постійно наповнюється або зменшується, щоб особистість змогла функціонувати. У статті викладено результати теоретичного аналізу проблеми активізації ресурсів особистості. Наведено узагальнені результати наукового пошуку досліджень авторів щодо психологічних ресурсів і ресурсних каналів особистості. Розглянуто види ресурсів особистості: особистісні, психологічні, внутрішні, зовнішні. Особливу увагу присвячено питанням активізації ресурсів особистості, де основний акцент має бути зосереджений на важливості підтримки психологічного здоров’я, пошук шляхів для її підвищення та підтримання оптимального функціонування. Зауважено на значимості виконання вправ для розвитку внутрішніх ресурсів: переосмислення власних цінностей, розроблення плану дій за кількома сценаріями – оптимістичним і песимістичним; віднаходження нового у звичних речах. Окреслено шляхи для зменшення негативних переживань через активізацію тілесних ресурсів: самообійми; п’ять відчуттів; сила тяжіння; фізична активність; вправи, де рівновагу треба зберігати фізично. Аргументовано значущість ресурсності особистості для повноцінного функціонування психологічного здоров’я. Окреслені перспективи емпіричних досліджень проблеми активізації особистістю власних психологічних ресурсів як запоруки збереження здоров’я.