РЕЗЮМЕ. Серед захворювань плечового суглоба «адгезивний капсуліт» – патологія, що найчастіше обговорюється серед ортопедів-травматологів. В основі діагнозу при адгезивному капсуліті лежать дані анамнезу та клінічні симптоми. Консенсус щодо вибору оптимального методу лікування досі відсутній. Мета – провести вивчення ефективності застосування дистензійних внутрішньосуглобових та субакроміальних ін’єкції пролонгованих глюкокортикоїдів під сонографічним контролем у пацієнтів з адгезивним капсулітом. Завдання дослідження – оцінити та порівняти результати даних методів лікування на зменшення болю та покращення обсягу рухів у плечовому суглобі. Матеріал і методи. В обстеження були включені 47 пацієнтів з адгезивним капсулітом плечового суглоба віком від 40 до 60 років, з ригідністю нетравматичного ґенезу, що перевищувала 2,5 місяці, обмеженням активних і пасивних рухів більше 30° у двох або більше площинах. Пацієнтів було поділено на дві групи: А і В. Група A – 23 (48,93 %) хворих, яким вводили глюкокортикоїди в субакроміальну бурсу під УЗД контролем. Група В – 24 (51,07 %) пацієнти яким глюкокортикоїди вводили внутрішньосуглобово. Результати. Отримані результати у пацієнтів обох груп засвідчили зменшення больового синдрому та покращення обсягу рухів у плечовому суглобі. Однак у групі «В» показники лікування були кращими. Так, середні показники нічного болю за ВАШ у групі В знизилися на 45,58 %, порівняно з групою А, а середнє покращення зовнішньої ротації в плечі на 17 %. Висновки. Внутрішньосуглобові дистензійні ін’єкції продемонстрували більшу ефективність у зменшенні больового синдрому та збільшенні обсягу рухів, особливо зовнішньої ротації плечового суглоба.

Серед усіх травм нижньої кінцівки частота ушкоджень колінного суглоба становить до 75 % випадків. Серед ушкоджень колінного суглоба, які найчастіше трапляються, переважають розриви менісків, на їх частку припадає від 32 % до 85 % випадків травм. З середини 1980-х років артроскопічні хірургічні втручання стали «золотим стандартом» у лікуванні розривів менісків і остаточно показали свою ефективність в порівнянні з відкритою артротомією. Однак оперативне втручання, навіть малотравматичне, викликає больовий синдром та розвиток реактивного синовіїту колінного суглоба, усунення якого в найкоротші терміни дозволяє прискорити реабілітацію. Вважається що використання холоду – це один із найпоширеніших засобів, що використовується як ефективне нефармакологічне втручання для лікування больового синдрому при травмах. Найчастіше вказують на такі ефекти від застосування кріотерапії – зняття болю, зменшення запального набряку і ліквідація м’язового спазму. Результат холодового впливу залежить як від кількості та швидкості тепла, що відводиться з травмованої ділянки, так і від характеру загальної та місцевої реакції організму на вплив низьких температур. Мета – вивчити ефективність застосування кріотерапії з регульованим імпульсним стисненням у пацієнтів після артроскопічної парціальної меніскектомії для зниження інтенсивності больового синдрому та проявів післяопераційного реактивного синовіїту. Матеріал і методи. Всього під спостереженням перебували 50 пацієнтів. Їх було поділено на дві групи: контрольну та експериментальну, по 25 пацієнтів у кожній. До експериментальної групи увійшли 25 пацієнтів (18 чоловіків і 7 жінок) у віці від 18 до 43 років (середній вік – 31,2 року). До контрольної групи увійшли 25 пацієнтів (16 чоловіків і 9 жінок) у віці від 18 до 42 років (середній вік – 32,6 року). З метою визначення ефективності застосування кріотерапії з регульованим імпульсним стисненням при больовому синдромі та реакції синовіальної оболонки колінного суглоба у пацієнтів після проведеної парціальної меніскектомії в перші години в експериментальній групі застосовували систему «GIOCO CRYO – 2». При включенні приладу ділянка суглоба періодично стискалася манжетою з циклом в 30 секунд (10 секунд стиснення, 20 секунд релаксація). Швидкість подачі охолодженої рідини становила до 7 літрів на хвилину. Її температура коливалася в межах 11–13 градусів Цельсія. В контрольній групі застосовували мішечки з льодом. Тривалість процедури в обох групах становила 15 хвилин. Висновки. Дані, отримані в процесі дослідження, свідчать про доцільність впровадження у повсякденну практику кріотерапії з регульованим імпульсним стисненням з метою ранньої реабілітації пацієнтів після проведеної парціальної меніскектомії.

РЕЗЮМЕ. Біль у плечовому суглобі є третьою із найпоширеніших причин звертань пацієнтів з патологією опорно-рухового апарату до первинної ланки медичної допомоги. Різноманітність форм патології викликає труднощі з клінічною діагностикою, показаннями до інструментальних методів обстеження, оцінкою отриманих результатів та вибором лікувальної тактики, особливо на первинній ланці медичної допомоги. Мета – оцінити результати клінічного обстеження і діагностичних заходів, спрямованих на визначення патології періартикулярних тканин ділянки плечового суглоба, та розробити алгоритм послідовності дій лікаря загальної практики – сімейної медицини в діагностиці патології періартикулярних тканин плечового суглоба. Матеріал і методи. В ортопедично-травматологічному відділення КНП «Тернопільська обласна клінічна лікарня» ТОР за період з 2013 до 2021 р. проведено обстеження та лікування 362 пацієнтів із патологією періартикулярних тканин плечового суглоба. Результати. Патологію ротаторної манжети плеча виявлено в 138 (38,12 %) пацієнтів, адгезивний капсуліт у 92 (25,42 %) хворих; у 74 (20,44 %) пацієнтів діагностовано кальцифікуючий тендиніт плеча, тендопатія сухожилка двоголового м’яза плеча була в 23 (6,36 %) пацієнтів. Інша патологія плечового суглоба виявлена у 35 (9,67 %) пацієнтів. Висновки. Обстеження пацієнта з патологією періартикулярних тканин плечового суглоба повинно будуватися за наступним алгортмом: ретельний збір анамнезу; детальне вивчення скарг пацієнта; аналіз причин больового синдрому; аналіз причин рухових розладів. Огляд таких пацієнтів необхідно проводити ретельно, він повинен бути порівняльним, з застосуванням специфічних провокаційних тестів.

РЕЗЮМЕ. Результати біомеханічних досліджень показали, що втрата цілості меніска приводить до помітної зміни кінематики та розподілу навантажень у колінному суглобі, що є однією з передумов розвитку гонартрозу. Вважають, що зшивання ушкодженого меніска запобігає раннім дегенеративним змінам у суглобі, особливо у пацієнтів молодшого віку. Мета – оцінити клінічні та функціональні результати після зшивання розривів менісків із використанням технік «all-inside» та «inside-out» та визначити особливості командного підходу в реабілітації пацієнтів даної категорії. Визначити теоретичні та методологічні засади командного підходу в реабілітації вказаної категорії пацієнтів. Матеріал і методи. За період з 2015 по 2021 рік включно у 47 пацієнтів віком від 14 до 42 років проведено зшивання менісків колінного суглоба під артроскопічним контролем. Чоловіків було 61,90 % (26 хворих), жінок – 38,10 % (16 хворих). Вік обстежуваних чоловіків був (26,4±2,1) років, жінок – (22,1±3,1) років. Середній час від моменту отримання травми до оперативного втручання становив (28,4±3,2) дні. Для прошивання менісків застосовували системи FAST-FIX ™ 360 та Arthrex 2.0 Fiber Wire Meniscus Repair Needles. Результати. За оціночною шкалою J. Lysholm отримано такі результати: «відмінні» – у 27 (64,29 %) пацієнтів, «хороші» – у 8 (19,05 %), «задовільні» – у 5 (11,90 %) та «незадовільні» – у 2 (4,76 %) пацієнтів. Висновки. На результати оперативного втручання впливають вид, локалізація ушкодження меніска та час з моменту виникнення травми. Використання систем FAST-FIX™ 360 та Arthrex 2.0 Fiber Wire Meniscus Repair Needles дозволяє безпечно зшивати розриви менісків і дає хороші клінічні результати в ранньому періоді спостереження. На функціональні результати оперативних втручань при зшиванні розривів менісків впливає командний підхід в реабілітації пацієнтів з даною патологією, який передбачає тісну співпрацю оперуючого хірурга, реабілітолога та пацієнта.