The authors raise the problem of informational influences on young people, who are often thoughtless consumers of Internet content, and actualize the need to train young people in the skills of information hygiene. According to the results of the student survey, the trustworthiness of young people to information content and the lack of ideas about the possible negative impact of information technologies, computer applications, social networks, and services on their health were confirmed. The author's special course on information hygiene is described as a tool for developing youth's ability to resist informational influences. It is shown how the tasks of the special course are achieved: to form a responsible attitude toward the consumption of information content; develop the ability to counteract destructive influences based on emotional colouring (psychological manipulations, propaganda, disinformation, etc.); develop practical skills to verify media products for their critical evaluation; to improve the skills of protecting one's own information space. The methods and tools of learning that contribute to solving the tasks are described. The results of the pedagogical experiment are presented, which confirm the effectiveness of the developed special course.

No abstract

Показано прямий зв’язок між глобальною цифровізацією суспільства і важливістю навчання медіаграмотності населення. Представлена змістовна характеристика термінів «медіаосвіта» та «медіаграмотність». Через історичний дискурс дефініцій і порівняння їх розуміння в різних державах зроблено висновок про відсутність принципової різниці у тлумаченнях, уточнено, що прийнято вважати медіаосвіту як процес освіти, а медіаграмотність як її результат. Акцентовано увагу на особливості формування медіаграмотності в Україні з у рахуванням інформаційних небезпек, що створені воєнною агресією РФ. Сформовано уточнення термінів «медіаосвіта» і «медіаграмотність». Медіаосвіта - це освіта, спрямована на формування медіаграмотності, яку, у свою чергу, трактуємо як сукупність знань, компетентностей і практик критичного оцінювання медіа із розумінням їх соціокультурного і політичного контексту, навички відповідального споживання, поширення і створення медіаповідомлень; здатність взаємодії у медіапросторі на творчій, законній і етичній основі; уміння протистояти агресивним і деструктивний інформаційним впливам та захищати свій інформаційний простір. Розглянуто передовий досвід формування медіаграмотності у Великій Британії (навчання і розвиток «критичної грамотності» і «функціональної грамотності»); США (масовий характер, пріоритет для всіх верств населення; практична спрямованість; практика інтеграції елементів критичного мислення практично в усі навчальні дисципліни); Франції (тренінги викладачів і консультантів з медіаграмотності; генерація педагогічних ресурсів з навчання медіа та інформаційної грамотності; розвиток медіатворчості в школах та університетах); Швеції (державна підтримка; просвітницька діяльність з формування критичного мислення ЗМІ, освітніх закладів, Державної медіаради тощо); Канади (медіаграмотність – обов’язковий компонент всіх навчальних дисциплін; поширення практики навчання візуальній медіаграмотності). Розглянуто приклади впровадження медіаграмотності як процесу самоосвіти у західноєвропейських країнах (Німеччина, Данія, Бельгія, Нідерданди). Представлено погляд на медіаграмотність прибалтійських країн (діє система додаткового навчання засобами неформальної освіти протягом усього життя). Основна увага приділяється контрзаходам проти російської деструктивної пропаганди, формуванню критичного мислення, способам уникнення негативних впливів на свідомість особистості. Узагальнено досвід країн для впровадження його ефективних надбань у медіасвіту українських вищих освітніх закладів.

У статті актуалізовано проблему сприйняття дистанційного навчання суб’єктами освітнього процесу загалом і в межах закладів фахової передвищої освіти (коледжів). Запропоновано можливий шлях її вирішення, що ґрунтується на порівняльному аналізі думок викладачів і студентів закладів фахової передвищої освіти (коледжів) щодо сприйняття ними дистанційного навчання. Описано досвід використання дистанційного навчання за кордоном як до епідемії коронавірусної інфекції (COVID-19), так і під час її поширення. Узагальнено вітчизняні та іноземні рекомендації щодо впровадження дистанційного навчання. За розробленим авторським опитувальником представлено результати аналізу анкетування суб’єктів дистанційного навчання. Запитання опитувальника стосувались загальної характеристики стану дистанційного навчання в період пандемії та особливостей сприйняття дистанційного навчання викладачами і студентами коледжів. Схарактеризовано умови позитивного сприйняття студентами та викладачами дистанційного навчання. Обґрунтовано появу причинно-наслідкових ланцюжків: «низька якість навчальних матеріалів – низький рівень якості знань – обурення несправедливістю оцінювання – зниження мотивації до навчання» (для студентів) і «відсутність технічної та методичної допомоги – проблеми з вчасним і якісним оцінюванням – конфлікти зі студентами – емоційне напруження і професійне вигоряння» (для викладачів). На основі кореляційного аналізу показано статистично значущий зв'язок у думок студентів і викладачів щодо перспективності дистанційного навчання та неоднозначності результатів дистанційного навчання. Виявлено проблемні психологічні чинники: недосконалий зворотний зв’язок, відсутність емпатії та інтеракції, які здатні мотивувати студентів до навчання; низька самосвідомість і самодисципліна студентів, проблеми з об’єктивністю оцінювання знань. Констатовано потреби (технічні, матеріальні, психологічні, адміністративні) учасників освітнього процесу, які впливають на сприйняття дистанційного навчання. Спроєктовано перспективні розвідки щодо покращення сприйняття дистанційного навчання.

Мета: розробити та довести ефективність комплексної програми фізичної терапії дітей із системним ураженням зо- рового та опорно-рухового апарату на фоні недиференційованої дисплазії сполучної тканини. Матеріал і методи: у дослідженні взяло участь 24 дітей 6 років спеціального навчально-виховного комплексу. Мето- ди дослідження: збір анамнезу; клінічний огляд за критеріями Т. Мілковської-Димитрової та О. Каркашова; ступень гі- пермобільності суглобів за критеріями Картера-Вілкінсона в модифікації Бейтона; оцінка силової витривалості м’язів- розгиначів спини та черевного пресу (тести А.М. Рейзмана і Ф.І. Багрова); візометрія. Результати: під час попереднього дослідження встановлено тенденцію до збільшення ступеню гіпермобільності су- глобів віповідно до зростання ступеню міопії: при міопії слабкого ступеню переважала легка, при середньому ступені міопії – легка і середня гіпермобільності суглобів, при міопії високого ступеню варіювала від легкої до вираженої (ге- нералізованої); виявлено тенденцію до збільшення кількості дітей з порушенням постави відповідно до зростання сту- пеню міопії. Розроблено та апробовано комплексну програму фізичної терапії із застосуванням сучасних технологій та засобів відновлення: лікувальна гімнастика для м’язів ока (соляризація, пальмінг) та опорно-рухового апарату на балансуючій платформі BOSU; збалансований добовий режим харчування; самомасаж колових м’язів ока і повік; арт- терапія (казкотерапія) в поєднанні з Су-Джок терапією за авторською розробкою «Сонливі кошенята». Дана програма мала позитивний вплив на стан зорового аналізатора та опорно-рухового апарату. Висновки: у результаті проведення заходів фізичної терапії в основній групі зменшилася кількість дітей з високим сту- пенем міопії; збільшилася силова витривалість м’язів-розгиначів спини та черевного пресу; знизилася кількість дітей із гіпермобільністю суглобів середнього ступеню та відмічено відсутність її вираженого ступеню. Ключові слова фізична терапія, недиференційована дисплазія сполучної тканини, орган зору, опорно-руховий апарат, діти