Мета роботи: вивчити можливості та терміни лікування пацієнтів із гострою хірургічною патологією, ускладненою перитонітом із пріоритетним застосуванням міні-інвазивних методів хірургічного лікування. Матеріали і методи. В дослідження включено 98 хворих із гострою хірургічною патологією, що призвела до розвитку гострого перитоніту. Пацієнти були поділені на дві групи: дослідна група та група порівняння. Вік пацієнтів становив від 18 до 85 років, середній вік пацієнтів становив 48,8 року. Всім пацієнтам проводили загальноклінічні та інструментальні методи обстеження як у доопераційному, так і у післяопераційному періоді. Результати досліджень та їх обговорення. Використання відеоасистуючих методів операційного лікування сприяє більш достовірному та швидшому пошуку джерела перитоніту, кращій інтраопераційній оцінці морфологічних змін та їх корекції. Розширення показань до міні-інвазивних методів лікування при перитоніті можливе за умови подальшого доопрацювання та удосконалення техніки операцій.За результатами оцінки дослідження було встановлено, що терміни лікування гострої хірургічної патології, ускладненої перитонітом лапароскопічним методом дозволяють скоротити  післяопераційний період в середньому на 37 + 2,1 %.

РЕЗЮМЕ. Мета роботи – проаналізувати первинний досвід упровадження лапароскопічних технологій в хірургічне лікування пацієнтів, хворих на колоректальний рак (КРР). Матеріал і методи. Наш досвід виконання лапароскопічних операцій включає 5 пацієнтів (2 чоловіків та 3 жінки) з КРР, котрим були виконані лапароскопічні операції в умовах Тернопільської обласної клінічної лікарні з грудня 2021 по травень 2022 року. Середній вік пацієнтів склав (62±7,84) роки (інтервал 59–74). Усім пацієнтам проведено передопераційну 3Д-КТ ангіографію та оцінено судинну анатомію брижі ободової кишки. В 3 пацієнтів були раніше проведені оперативні втручання та наявний спайковий процес, проведений лапароскопічний вісцероліз. У 2 пацієнтів пухлина проростала в бокову стінку живота, бокову стінку таза та петлю тонкої кишки відповідно, проведено комбіновані операції. Результати. Середня крововтрата становила (120±77,3) мл (проміжок 50–250 мл). Інтраопераційний час становив (235±46,18) хв (проміжок180–300 хв). В середньому кількість видалених лімфатичних вузлів була 13±2,34 (інтервал 12–17). Відповідно до класифікації TNM стадію T1 було виявлено в 1 пацієнта, Т2 – в 1, T3 – у 3, Т4а – у 1, Т4b – у 1. У 3 пацієнтів було діагностовано високий (G1) ступінь диференціації аденокарциноми, тоді як низький (G3) ступінь виявлено у 2 пацієнтів. Метастази в регіонарні лімфатичні вузли виявлено у 2 хворих. У 3 випадках макропрепарат видаляли через 4 см розріз за Пфаненштілем, в 1 випадку через 5 см розріз над пупком та в 1 випадку через доступ у лівій мезогастральній ділянці, де згодом було сформовано сигмостому. При екстракції макропрепарату використовували захисний рукав. Ми не спостерігали жодного випадку неспроможності анастомозу чи смертності в 30-денний період. У 1 пацієнта післяопераційний період ускладнився розвитком псевдомембранозного коліту. R0 край резекції досягнуто в усіх пацієнтів.

Троакарна грижа – це тяжке ускладнення, яке виникає після різних типів лапароскопічних операційних втручань, на даний момент частота виникнення цього ускладнення не є високою. Проте внаслідок збільшення в сучасній медичній практиці лапароскопічних операційних втручань збільшується, відповідно, і кількість пацієнтів, у яких може виникати дане захворювання. Дослідження у сфері ускладнень міні-інвазивної хірургії є, безперечно, актуальними у наш час. Незважаючи на те, що це захворювання можна вважати сучасним, перший випадок троакарної грижі був описаний у лапароскопічній гінекології у 1960 р. У даній статті ми систематизуємо усі відомості про класифікацію, найпоширеніші причини утворення троакарних гриж, методи їх профілактики, лікування.

РЕЗЮМЕ. У роботі вивчено частоту та особливості поєднання атеросклеротичного ураження коронарних судин при інфаркті міокарда з коморбідною патологією на тяжкість перебігу захворювання та наслідки лікування. Мета – вивчити коморбідні стани, які поєднуються з гострим інфарктом міокарда, та оцінити їх вплив на перебіг захворювання. Матеріал і методи. Проаналізовано результати клінічного обстеження 250 пацієнтів з гострим коронарним синдромом з елевацією та без елевації сегмента ST, яким в подальшому виконувалася реваскуляризація інфарктозалежної судини. Результати. У досліджуваних пацієнтів встановлено основний діагноз – ГКС з елевацією сегмента ST (STEMI) у 228 (91,2 %) випадках та без елевації сегмента ST (NSTEMI) у 22 (8,8 %) випадках. Q-ІМ передньої стінки лівого шлуночка – 111 (44,4 %), Q-ІМ нижній (або задньої стінки) – 66 (26,4 %), ІМ без зубця Q – 22 (8,8 %). Повторний ІМ діагностовано у 51 (20,4 %) хворого. Маса некрозу в досліджуваній когорті становила (15,57±1,03) %. У переважної більшості обстежених (212, 84,8 %) виявлена супутня патологія. Артеріальну гіпертензію діагностовано у 195 (78,4 %), цукровий діабет – у 59 (23,7 %), надмірну масу тіла або ожиріння мали 150 (60,0%), у статусі курця перебувала 81 особа (32,4 %) з індексом куріння (23,73±2,00) пачко-років. Гіперхолестеринемію виявлено у 95 обстежених (38,0 %), а підвищення рівня ЛПНГ – у 84 (33,6 %). У 52 хворих (20,8 %) було діагностовано ХОЗЛ. Гастроентерологічну патологію підтверджено у 65 пацієнтів, що склало 26,0 %. Порушення ритму серця мали 102 обстежених (40,8 %), з них життєво небезпечні шлуночкові аритмії спостерігали у 3,6 % випадків. Висновки. У переважної більшості пацієнтів з ГКС, які були скеровані на ургентне коронарне втручання, мала місце супутня патологія, яка впливала на характер і поширеність атеросклеротичного ураження коронарних судин, суттєво обтяжувала перебіг ІМ та вимагала диференційного підходу в процесі виконання процедури коронароангіографії, ангіопластики та стентування.

РЕЗЮМЕ. У розвитку та прогресуванні хронічного панкреатиту доведена роль порушень у вітамінному статусі, розвитку синдрому анемії, а також системного запального процесу. Мета – дослідити стан показників анемічного синдрому та вітамінного статусу й вивчити їх взаємовплив у пацієнтів з хронічним панкреатитом. Матеріал і методи. Було обстежено 117 пацієнтів з ХП. Усім хворим виконували загальний аналіз крові, визначали рівень заліза сироватки, феритину, трансферину, насиченості трансферину залізом, вміст вітаміну С, вітамінів В1 і В6 та рівень 25-OHD. Результати. Рівні кореляційного зв’язку між показниками анемічного синдрому та вітамінного статусу, а саме рівень аскорбінової кислоти, тіаміну піридоксину, 25-OH вітаміну D, ретинолу та токоферолу, є за більшістю показниками значимими та відповідають рівню наявного помірного кореляційного зв’язку, а за деякими показниками і значного (рівень аскорбінової кислоти та загальна кількість еритроцитів, рівень гемоглобіну та заліза сироватки, рівень ретинолу та рівень загального білка). Висновки. Наявність анемічного синдрому різного ступеня було виявлено у 81,2 % досліджуваних пацієнтів, що свідчить про розвиток трофологічних порушень у пацієнтів з ХП, які дуже часто залишаються поза увагою лікарів. Також було визначено наявність статистично достовірного зниження рівня усіх досліджуваних вітамінів у пацієнтів з ХП (р<0,05), що свідчить про наявність трофологічних розладів за типом гіповітамінозів. Було встановлено наявність кореляційних зв’язків помірної та значної сили між показниками анемічного синдрому та вітамінного статусу (р<0,05), що свідчить про взаємообтяжливий вплив трофологічних розладів різного типу у пацієнтів з ХП.