Discussion Topics in the History of the Development of Immanuel Kant’s third «Critique»

Abstract

Кантова «Критика сили судження» (Kritik der Urteilskraft) побачила світ цілком за побажанням її авторанаприкінці квітня 1790 р. саме до пасхального ярмарку. У передмові до цього твору автор досить недвозначно твердить, що ним він «завершує свою цілу критичну справу …і переходить до доктринального», тобто до систематичної розробки метафізики природи й метафізики звичаїв [AA V: 170]. Ця третя й остання «Критика», за задумом автора, має завершувати будову критичної філософії, започатковану «Критикою чистого розуму» (1781/1787) на ниві теоретичного пізнання і продовжену «Критикою практичного розуму» (1788) у царині морального вчення. Утім, такою своєю самооцінкою Кант почасти підготував поширений погляд на свою творчість, мовляв, три «Критики» й є головними творами, що відбивають зміст його «революції способу мислення». Хоч би як ставитися до такої філософеми, але парадоксальність полягає в тому, що читач жодної з «Критик» не відчуватиме, що має бути ще наступна, хоча ретроспективно й помічатиме зв'язок із попередньою. І це при тому, що Кант щораз підкреслював систематичний характер своєї філософії! Певно, найбільшу загадку тут являє собою якраз третя «Критика», позаяк і її головна тематика (естетика й телеологія), й обґрунтування Кантом принципу її побудови не вповні пояснюються на підставі попередніх творів. У підручниках, монографіях і навіть спеціальних дослідженнях здебільшого оминається питання про історію виникнення відповідного твору Канта. Так, Вольфганґ Рьод у ґрунтовному й аналітичному викладі критичної філософії Канта обмежується лише констатацію: «Кілька років перед оприлюдненням "Критики сили судження" Кант вочевидь ще не думав про те, щоби перетворити естетику на тему трансцендентального дослідження» [Röd 2006: 92]. А Отфрид Гьофе взагалі не зупиняється на історії виникнення третьої «Критики», одразу переходячи до різнопланового змісту цього твору [Höffe 1992: 259-261] Натомість Манфред Кюн у своїй блискучій біографії німецького філософа не лише викладає телеологічні міркування зі статті «Про вжиток телеологічних принципів у філософії» (1788), що безпосередньо передувала появі третьої «Критики», а й дискутує з новітнім дослідженням Джона Заміто про ґенезу твору, а саме з тезою про те, що, мовляв, «витоки третьої «Критики» містяться в Кантовому затятому суперництві з Гердером» [Kuehn 2001: 343-345]. Сучасні автори зважають на історію виникнення третьої «Критики» в дуже обмежених випадках, наприклад, коли йдеться про видозміни в Кантовій оцінці поняття