Резюме. Діабетична нефропатія – поширене мікросудинне ускладнення цукрового діабету (ЦД), яке розвивається приблизно у 40 % хворих на ЦД 2 типу. З метою лікування діабетичного ураження нирок широко використовується «Метформін» – препарат, що контролює рівень глікемії та має доведені нефропротекторні властивості. На сьогодні не досліджено роль системи H2S у механізмах нефропротекторної активності метформіну.
Мета дослідження – оцінити вплив модуляторів обміну H2S на основні механізми нефропротекторної дії метформіну за експериментального цукрового діабету.
Матеріали і методи. Експериментальні дослідження проведено на 75 білих нелінійних щурах-самцях, яких поділили на 5 груп: перша – контроль; друга група – тварини з експериментальним ЦД, який ініціювали одноразовим інтраперитонеальним введенням стрептозотоцину (40 мг/кг маси); третя група – тварини з експериментальним ЦД, які з 3 до 28 доби отримували лікування метформіном (500 мг/кг/добу, інтрагастрально); четверта – щури з ЦД, яким метформін вводили разом з NaHS (56 мкмоль/кг/добу, інтрагастрально); п’ята група – тварини з ЦД, яким метформін вводили разом з пропаргілгліцином (ППГ, 442 мкмоль/кг/добу, інтрагастрально). У периферійній крові визначали вміст глюкози, а в супернатанті гомогенату нирок оцінювали рівень H2S, галектину-3, каспази-3, IL-1β, малонового діальдегіду (МДА), карбонільних груп протеїнів (КГП), активності НАДФН-оксидази та супероксиддисмутази (СОД).
Результати. Встановлено, що застосування метформіну за експериментально ЦД виявляло антиоксидантну (рівень МДА та КГП зменшувався на 24,7–27,4 %, p˂0,001), протизапальну (рівень IL-1β знижувався на 25,3 %, p˂0,001), антиапоптотичну (рівень каспази-3 зменшувався на 36,1 %, p˂0,001) та антифіброгенну (рівень галектину знижувався на 48,4 %, p˂0,001) дії у нирках, що асоціювалось зі збільшенням (на 27,9 %, p˂0,001) рівня H2S (│rs│= 0,59–0,75, p˂0,01). Використання модуляторів обміну H2S модифікувало нефропротекторні властивості метформіну за ЦД. Введення донора гідроген сульфіду NaHS потенціювало захисний вплив метформіну на нирки: рівні галектину-3, каспази-3, IL-1β, МДА та КГП у нирках були вірогідно меншими відповідно на 18–37 % (p˂0,001), ніж у тварин, які отримували лише метформін. Разом з тим, використання інгібітора синтезу гідроген сульфіду ППГ вірогідно зменшувало ренопротективну активність метформіну.
Висновки. Проведенні дослідження засвідчили вагому роль системи H2S у реалізації протизапальної, антифіброгенної, антиапоптотичної та антиоксидантної дій метформіну в нирках за ЦД. Поряд з цим, отримані результати патогенетично обґрунтовують доцільність використання донорів H2S для потенціювання нефропротекторних властивостей метформіну.