У статті досліджується аксіологічне значення діяльності традиційних українських церков у контексті сучасних геополітичних та соціальних викликів, зокрема в умовах російської агресії, та їх роль у зміцненні суспільної єдності й духовної стійкості. Розглянуто, як українські церкви реагують на виклики війни, зокрема питання збереження морального авторитету релігійних інституцій, протидії ідеям секуляризації та інформаційним маніпуляціям, пов’язаним із суперечливими заявами релігійних лідерів. Особливу увагу приділено дипломатичній позиції Ватикану, яка викликає неоднозначне сприйняття в українському суспільстві. Метою дослідження є аналіз діяльності українських церков як активних суб’єктів соціального служіння, їх внеску в підтримку внутрішньо переміщених осіб, протидію релігійним переслідуванням і адвокації на міжнародній арені. Також досліджується роль Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій у приверненні уваги до гуманітарних викликів в Україні. У статті підкреслено ключову роль християнських церков (ПЦУ, РКЦ в Україні, УГКЦ) у соціально-політичному житті країни та просуванні принципів справедливого миру. Проаналізовано суспільні реакції на заяви папи Франциска, які впливають на імідж Ватикану, а також труднощі українських релігійних лідерів у поєднанні пояснення позиції Апостольського Престолу з підтримкою національного спротиву. Акцентовано на важливості протидії інформаційним маніпуляціям і на значенні збереження релігійної ідентичності в умовах війни.