The Phenomenon of Corporeality in the Performative Paradigm: From Gatherings to Political Issues

Abstract

Стаття присвячена сучасним дослідженням проблематики тілесності та її ролі в політичному дискурсі. Показано, що в умовах тілесної комунікації перформативний акт стає засобом прояву індивідуальності, способом входження в комунікацію, у тому числі політичну. Розглянута перспектива проблематизації політичного, задана перформативною парадигмою та продовжена у працях Джудіт Батлер, а також інших дослідників нової політичної реальності. Розглянуті концепти зібрання, влади, прекарності, демократії, етичні джерела політизації тілесності тощо. Особлива увага звернена на те, що феномен виходу людей на вулицю, спричинений уразливістю та драматизмом особистих історій, змушує враховувати такі спонукальні мотиви, а також осмислювати умови та способи прийняття політичної позиції як такої. Ключові слова: перформативна онтологія; тілесність; новий політичний суб'єкт; прекарність; зібрання; Джудіт Батлер. Філософія З'явитися, стояти, дихати, рухатися, замерти, говорити та мовчати-усе це аспекти раптового зібрання, непередбаченої форми політичної перформативності, що висуває життєстверджувальне життя на передній край політики. Дж. Батлер Вступ. Динамізм-ключове поняття, що характеризує розвиток сучасної культури. Стрімке та непередбачуване розгортання глобалізаційних процесів та нових соціально-політичних практик відбувається на тлі плюралізму ідентичностей й позначене поняттями розламу, переходу, мозаїчності. В умовах невизначеності соціально-політичної реальності, а також за відсутності єдиних правильних та простих рішень індивіди змушені переглядати уявлення про самих себе, їхнє місце в житті, співвідношення з певною соціально-політичною групою, аби не втратити позитивну ідентичність та не випасти з поля соціокультурних взаємодій. Закономірним наслідком таких зрушень стає зміна вектора соціально-гуманітарних наук з дослідження структури на вивчення діяльності (agency), а також переосмислення соціальних практик з точки зору представленості їх у знаково-символічних формах. На авансцені гуманітаристики міцно закріпляється концепт перформансу/перформативності, що позначає універсальну якість, органічно властиву сучасній культурі та постінформаційній свідомості. Якщо попередня традиція зв'язувала світ із категорією тексту, проблемою розуміння та інтерпретації смислів, то перформативний підхід акцентований на вивченні смислоутворювальної сили людських дій та специфіці утворення ними культурних значень. Зокрема, у візуальному аспекті комунікації специфічного значення набуває тіло як поле практичної трансформації тілесних практик. Тіло розуміється не тільки як фізичний бік тілесності (феноменального досвіду тілесного самобуття), а й залучається до системи смислів людини як зовнішній, матеріальний прояв ментального. Останнім часом об'єктом підвищеного дослідницького інтересу став феномен натовпу-найважливішого соціального та політичного áктора, уже не пов'язаного з рефлексивністю участі та критикою попередніх комунікативних мереж. Як зазначає Дж. Дін, така ситуація спричинена нестабільністю значення в умовах комунікативного капіталізму [...