У статті аналізується стан вивченості діяльності «Союза русского народа» та інших чорносотенних організацій на українських землях у період між двома російськими революціями 1905–1917 рр. у вітчизняній і зарубіжній історіографії. Унаслідок дослідження звернено увагу на те, що діяльність чорносотенців повніше опрацьована в українській історіографії, а зарубіжні вчені переважно розглядають чорносотенство як всеімперський рух, часто не беручи до уваги взаємовпливи між чорносотенцями та національними рухами неросійських народів. Проаналізовано праці, у яких розглядається феномен Почаївського та Волинського відділів «Союза русского народа» як організацій із великою чисельністю членів. З’ясовано, що в деяких роботах висвітлюються відносини чорносотенців із різними соціальними верствами населення: дворянством, чиновництвом, робітництвом та селянством. Історики також розкривають методи й тактику членів «Союза русского народа» під час участі у виборах до Державної думи та земських установ, простежують генезу російського національного руху та його відносини з українськими національними організаціями на Правобережжі. Встановлено, що малодослідженим питанням залишається діяльність «союзників» на Лівобережжі. Зауважено, що деякі дослідники висловлювали думку, що чорносотенці були правим крилом українського національного руху, що викликало чималу дискусію, під час якої більшість дослідників чорносотенного руху не погодилася із цим. Проте вони вказали на високий рівень актуальності розглянутих під час дискусії питань. Охарактеризовано праці, у яких висвітлено ставлення чорносотенців до іновірців та інородців (насамперед до євреїв). Охарактеризовано праці, у яких ідеться про проблему множинної ідентичності у членів правих монархістських та проімперських організацій. Доведено наявність потреби в систематизації та комплексному дослідженні діяльності «Союза русского народа» на українських землях.