Вплив Субклінічного Гіпотиреозу На Клініку Та Деякі Показники Кардіогемодинаміки У Хворих На Стабільну Ішемічну Хворобу Серця

Abstract

Вступ. В даний час накопичено достатньо даних на користь того, що серце і судини можуть розглядатися як потенційні органи-мішені при гіпотиреозі. При цьому негативний вплив надає як маніфестний гіпотиреоз, так і субклінічний.Мета дослідженя: оцінити вплив субклінічного гіпотиреозу у хворих на стабільну ішемічну хворобу серця на клініку, деякі ехокардіографічні показники і на показники добового моніторування ЕКГ.Матеріал і методи дослідження. Обстежено 39 хворих зі стабільною ішемічною хворобою серця, у 19 був виявлений субклінічний гіпотиреоз. Проведено клінічне дослідження, ехокардіографія, добове моніторування ЕКГ, проба з 6-хвилинною ходьбою.Результати. Встановлено, що особливістю клінічних проявів стабільної стенокардії напруги у пацієнтів з субклінічним гіпотиреозом є частіші атипові ангінозні напади на тлі задишки, швидкої стомлюваності. Субклінічний гіпотиреоз у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги ускладнює перебіг захворювання за рахунок достовірно частіших та довготривалих епізодів больової і безбольової ішемії міокарда з депресією сегмента ST (p <0,05), а також достовірно нижчими фракцією викиду лівого шлуночка і толерантністю до фізичних навантажень. У пацієнтів з субклінічним гіпотиреозом виявлені ознаки діастолічної дисфункції лівого шлуночка за псевдонормальним типом (78,9% хворих), тоді як у хворих зі збереженим тіреодним статусом достовірно частіше діагностували діастолічну дисфункцію лівого шлуночка з порушенням релаксації (85% випадків).Висновки. У хворих на стабільну ішемічну хворобу серця наявність субклінічного гіпотиреозу призводить до більш частої появи епізодів безбольової ішемії міокарда та формуванню нетиповою клінічної картини стабільної стенокардії, до ранньої появи неспецифічних симптомів хронічної серцевої недостатності і більш швидкого прогресування діастолічної дисфункції лівого шлуночка, що сприяє більш важкому перебігу захворювання. Дослідження змін показників кардіогемодинаміки у таких хворих дозволяє діагностувати хронічну серцеву недостатність на ранніх етапах її розвитку і відкриває перспективи своєчасного і адекватного лікування різних типів дисфункції міокарда.