The aim: to compare the efficacy of pectoral nerve block type II and thoracic paravertebral block for analgesia during and after breast cancer surgery. Materials and methods: Sixty adult women were undergoing unilateral radical mastectomy or quadrantectomy with axillary dissection. Patients were randomized to receive either pectoral nerve block with ropivacaine 0.375% 30 ml or thoracic paravertebral block with ropivacaine 0.5% 20 ml. Evaluated variables included pain intensity at 0, 2, 4, 6, 12, 18 and 24 hours, intraoperative fentanyl, 24-hour postoperative opioid (promedol) and nonopioid (ketoprofen) consumption, the time to first rescue analgesia. Results: There were no statistically significant differences between pectoral block and paravertebral block groups in intraoperative fentanyl consumption 2,2 (1,81-2,81) vs 1,9 (1,63-2,25) mcg/kg/hour (Р>0,05) and in the pain intensity during the first 24 hours after operation. The mean postoperative 24-hour promedol and ketoprofen consumption was 4,0 (±8,14) mg vs 5,0 (±8,85) mg (Р>0,05) and 66,7 (±66,09) mg vs 95,8 (±90,78) mg (Р>0,05) in the pectoral and paravertebral block groups respectively. Time to the first analgesia request was longer in pectoral block group — 540 (455,0-600,0) min vs 515 (265,0-650,0) min (Р>0,05). There were no complications after pectoral blocks and 2 complications after paravertebral blocks. Conclusions: in breast cancer surgery pectoral nerve block type II can provide postoperative analgesia comparable to thoracic paravertebral block with lower complications rate.

69№5 (92) 2015 У формуванні сучасних негативних медико-демографічних тенденцій в Україні провідну роль відіграють серцево-судинні захворювання. Саме вони істотно впливають на основні показники здоров'я: захворюваність, смертність, інвалідність, тривалість та якість життя населення [1]. Щорічно у світі майже 9,4 млн людей вмирають від серцево-судинних захворювань. У нашій країні за останні 25 років поширеність серцево-судинних захворювань серед населення збільшилась утричі, а рівень смертності від них -на 45% [2,3]. Одним із найважливіших і добре вивчених факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ) є артеріальна гіпертензія (АГ), котра, незважаючи на успіхи в діагностиці та лікуванні, продовжує посідати вагоме місце серед причин захворюваності в усьому світі [4]. В Україні загальна кількість хворих на артеріальну гіпертензію становить понад 12 млн осіб (31% дорослого населення, 35% -працездатного, 44% -осіб похилого віку) [4,5].В основі прогресування АГ -процеси серцево-судинного ремоделювання. До кардіальних уражень при АГ відносять гіпертрофію міокарда лівого шлуночка (ГМЛШ) та його дисфункцію. ГМЛШ є незалежним фактором ризику передчасної смерті, інфаркту міокарда (ІМ), хронічної серцевої недостатності (ХСН) [6]. Ураження судин при АГ включає насамперед дисфункцію ендотелію, зміни еластичності судин, потовщення комплексу інтима-медіа великих артерій [7].Для сучасного пацієнта з АГ є характерною нозологічна коморбідність. Під коморбідністю (поліморбідністю, Особливості ведення хворих із коморбідною патологією у клініці внутрішніх хвороб ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України»Ключові слова: коморбідність, артеріальна гіпертензія, хронічна хвороба нирок, остеоартроз, анемія, ведення хворих.Для сучасного пацієнта характерна нозологічна коморбідність, тому коморбідним станам у клініці внутрішніх хвороб нині приділяється велика увага, особливо захворюванням, що мають важливе медико-соціальне значення. Це цілковито стосується поєднання в одного хворого артеріальної гіпертензії, хронічної хвороби нирок, остеоартрозу й анемії. Мета публікації -акцентувати увагу лікарів на особливостях ведення таких хворих. У статті наведено випадок спостереження за хворим із такою коморбідною патологією, викладені основні рекомендації з ведення хворих із подібними коморбідними станами. За наявності у хворого коморбідної патології та необхідності її лікування, вимоги до медикаментів, котрі призначають, повинні включати мінімальні можливості взаємодії, шляхи виведення з організму, метаболічну нейтральність, добру переносимість і позитивний вплив на уражений орган, що в сукупності сприятиме не тільки поліпшенню самопочуття та покращенню якості життя хворого, а і його подовженню. Особенности ведения больных с коморбидной патологией в клинике внутренних болезнейЛ. Ф. Кузнецова, Т. В. Богослав, Ю. И. Решетилов, М. В. Бондарь Коморбидным состояниям в клинике внутренних болезней в настоящее время уделяется большое внимание, особенно заболеваниям, имеющим важное медико-социальное значение. Это в полной ...

В статье обозначена современная ситуация с полиантибиотикорезистентностью, которая возникает у тяжелых больных в условиях отделения интенсивной терапии (ОИТ), в мире и в Украине, отмечаются различия в осознании этой проблемы. Акцентировано внимание на распространении карбапенемрезистентности и возникновении колистинрезистентности «проблемных» грамотрицательных возбудителей нозокомиальных инфекций, таких как P.аeruginosa и K.рneumoniae. Именно P.аeruginosa недавно считалась наиболее опасным (распространенным и наиболее резистентным) возбудителем, тогда как на сегодняшний день на ведущие позиции выходит именно K.рneumoniae. В статье приведены основные механизмы резистентности этих возбудителей по фенотипическим проявлениям, а также подчеркнуты перспективы молекулярно-генетического определения механизмов резистентности «проблемного» возбудителя и отслеживания того, чтобы он не распространялся. В работе представлены также собственные данные, свидетельствующие, что распространенность карбапенемрезистентных штаммов в ОИТ неуклонно растет. Определены основные направления и пути предупреждения и преодоления антибиотикорезистентности, которые доказали свою эффективность в развитых странах, а также указаны проблемы и перспективы в этом направлении в ОИТ в Украине.

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна маловідомі риси давно відомого препарату: в центрі уваги-нефопам Резюме. У статті наведені дані, що розширюють знання про механізми розвитку синдрому периферичної й центральної сенситизації, а також про механізм розвитку м'язового тремтіння. На основі їх детального аналізу вказані провідні механізми дії препарату Нефопам для запобігання вище згаданим синдромам і їх лікування. Визначене місце Нефопаму в програмах післяопераційного знеболювання як засобу для запобігання й подолання розвитку гострої толерантності до опіоїдів. Наведені результати власного досвіду застосування цього препарату у відділеннях інтенсивної терапії м. Києва.

No abstract