Становлення І Розвиток Конфліктологічних Ідей В Історії Філософської Думки

Abstract

У VII–VI ст. до н.е. у Давньому Китаї та Стародавній Греції виникають перші філософські вчення про протилежності та їхню роль у суспільстві. Античні мислителі вивчали різні аспекти суперечливої взаємодії між людьми, соціальними групами, суспільствами і країнами, а також проблеми згоди і протиборства, війни і миру. Розроблене римськими юристами право стало потужним механізмом для врегулювання різного роду протистоянь. Якщо в античній філософії джерело різних протистоянь мислителі вбачали у природі та бутті, то в середньовічній філософії це було пов’язано з відсутністю або нестачею добра, Бога в душі людини. В епоху Відродження мислителі звертаються до класичної спадщини Давньої Греції та Риму, вони засуджують будь-які протиборства й соціальні зіткнення. В цю епоху були сформовані дві протилежні думки, які пояснювали причини протиборств у соціумі, адже одні автори бачили причину конфліктності у недосконалій системі соціальної взаємодії, а інші – у недосконалості людської особистості та її негативних рисах. Отже, наукове осмислення конфліктів починається в ранній період становлення філософської думки, а розробка фундаментальних конфліктологічних концепцій – у 1950–1970 роках. Концептуальним методологічним ядром нашого дослідження є інтегративний аналіз конфліктів як складно організованих явищ. У даній статті інтегративний підхід базується на взаємодії історії філософії, історії ідей та українознавства. Саме інтегративний підхід дозволяє випрацювати широку методологічну інтерпретацію конфлікту, яка допоможе: а) знайти відповідь на питання, яким чином можна найоптимальніше врегулювати конфлікти, котрі загрожують цілісності й стабільності суспільства і держави, б) зрозуміти конфлікти як необхідну умову для повноцінного розвитку соціуму (і будь-яких соціальних груп), намагаючись актуалізувати той потенціал оновлення, який характерний для конфліктної взаємодії. Інтегративний підхід дозволяє проаналізувати й систематизувати причини й чинники конфліктизації певного соціуму, які дають найбільш повну картину появи та ескалації будь-якого конфлікту. Інтегративний підхід дозволить подолати обмеженість існуючих методологічних концепцій і поєднати найбільш дієві засоби деконфліктизації та стабілізації соціуму.

Основні Виміри Стратегії «розумної Сили» В Умовах Російсько-Української Неоімперської Війни

“…Відомо, що П. Кононенко, Т. Кононенко та В. Сергійчук зробили значний внесок у розвиток сучасного українознавства, сприяючи розвиткові як інтегративного, так і комплексного підходу [12; 13; 14; 15; 16; 17; 18; 19; 20]. Інтегративний підхід став методологічною основою багатьох українознавчих досліджень, присвячених трансформаціям колективної ідентичності громадян України [21]; специфіці російсько-української гібридної війни [22]; інформаційній безпеці України [23; 24]; цивілізаційному розвитку українського народу [25]; колористичним уявленням українців [26; 27]; особливостям впливу образотворчого мистецтва на національне виховання особистості [28]…”