Україні пшениця озима (Triticum aestivum L.) є основною продовольчою культурою, урожайність якої формується за впливу природно-кліматичних чинників зони, матеріального і технічного забезпечення технології вирощування. Дослідження проведено впродовж 2016–2020 рр., на дослідному полі Полтавської ДСГДС ім. М. І. Вавилова. За результатами досліджень встановлено, що вміст основних елементів живлення в грунті, за вирощування пшениці озимої, змінюється не лише за впливу попередників, але й перед попередників культури. Найменший вміст азоту, що легко гідролізується у шарі грунту 0–40 см спостерігали у сівозмінах, де передпопередником пшениці озимої був соняшник (14,34–14,62 мг/100 г ґрунту). За сівби культури після буряку цукрового, попередником якого був ячмінь ярий, вміст легкогідролізованого азоту був вищим на 8,1–10,2 %, порівняно із передпопередником соняшник. За вище зазначеного розміщення пшениці озимої у сівозміні найвищим був також і вміст рухомого фосфору в грунті (19,78 мг/100 г ґрунту). Найменший вміст обмінного калію відзначено у сівозміні, де попередником і передпопередником пшениці є соняшник та буряк цукровий. На підставі експериментальних даних виявлено, що найбільш продуктивними є посіви пшениці озимої за розміщення її у сівозміні після чини та вико-вівса на зелений корм. У сівозмінах, де попередником пшениці озимої була соя спостерігали зниження урожайності культури на 9,2–10,5 %, порівняно з кращими попередниками. Проте, зважаючи на невеликі посівні площі кращих попередників для розміщення пшениці озимої, доцільною є сівба культури після збирання скоростиглих сортів сої. Гіршими попередниками культури в досліді були соняшник та буряк цукровий. За сівби культури після цих попередників урожайність зерна пшениці озимої була найнижчою і становила, відповідно 5,17 і 5,23 т/га.