Oxidative stress is one of the most important pathological processes in chronic heart failure caused by hypertension. These processes involve MYC-regulated mechanisms, including the induction of CYP2E1 as a potent prooxidant factor. In this work, we used qPCR, Western blot analysis, and biochemical markers of oxidative stress to investigate the ability of quercetin to inhibit oxidative stress by modulating MYC expression. We studied spontaneously hypertensive rats (SHRs) in which the onset of cardiac pathology was observed at least at 4 months of age and the development of pathology occurred during life up to 22 months of age. Wistar rats were used as normotensive controls. We observed overexpression of the transcription factor MYC (p=0.0024) in the myocardium of SHRs compared to normotensive controls, and an increased expression of MYC-target gene, CYP2E1, (p=0.0001) in the old SHR group compared to young SHRs. This probably contributed significantly to the development of oxidative stress in the cardiac tissue of old SHRs. We demonstrated that long-term treatment of old SHRs with quercetin resulted in dramatic inhibition of MYC (p=0.0000), and a significant decrease in CYP2E1 (p=0.0001) expression and CYP2E1 protein levels (p=0.0136). This probably contributed significantly to the decrease in lipid peroxidation (p=0.0000). Quercetin was also able to activate antioxidant activity, resulting in a significant improvement in the prooxidant-antioxidant balance in the heart. In turn, the elimination of oxidative stress could contribute to a decrease in blood pressure (p=0.0000) and relative heart weight (p=0.0071) in quercetin-treated old SHRs compared to the untreated old SHR group.

З використанням методу patch-clamp у конфігурації nucleus attached встановлено, що ядерна мемб-рана кардіоміоцитів щура містить різні типи іонних каналів з провідністю у діапазоні від 10 до 400 пСм. Зокрема, зареєстровано інозитол-1,4,5-трифосфатні ВСТУПЯдерна оболонка є напівпроникним бар'єром між цитоплазмою та нуклеоплазмою. Тран-спорт крізь ядерну мембрану забезпечуєть-ся наявністю у ній численних ядерних пор та іонних каналів з різними біофізичними властивостями. Незважаючи на велику різно-манітність іонних каналів у ядерній мембрані [1][2][3][4][5][6][7] та численні дослідження, присвячені внутрішньоклітинним сигнальним механіз-мам, зокрема Са 2+ -сигналізації, фізіологічна роль катіон-селективних іонних каналів у ядерній мембрані залишається остаточно нез'ясованою. Ключова роль іонів кальцію у скороченні кардіоміоцитів є загальновизна-ною. Значно менш дослідженим залишається питання механізмів участі Ca 2+ у регуляції транскрипції генів, адже відомо, що кальцієві сигнали поширюються не лише в цитозолі, але й у ядрі [8][9][10]. Іони кальцію можуть пасивно дифундувати із цитоплазми у ядро через ядерні пори [11]. Крім пор у ядерній мембрані наявні специфічні системи тран-спортування Са 2+ -інозитол-1,4,5-трифос-фатні [1,12] і ріанодинові рецептори [13,14]. Таким чином іонні канали ядерної мембрани є невід'ємною частиною системи Са 2+ -сигна-лізації, а відтак відіграють важливу роль у функціонуванні серцевого м'яза і можуть стати мішенню нових типів медичних препаратів для лікування захворювань серця. Також слід зазначити важливість досліджень іонних ка-налів ядерної мембрани на різних об'єктах, адже відомо, що їх експресія та, відповідно, характер поширення Са 2+ -сигналів можуть відрізнятися залежно від типу клітин. Раніше ми запропонували спосіб ізолювання ядер, придатних для дослідження методом patchclamp та описали високопровідні катіонні ка-нали (LCC-channels), інозитол-1,4,5-трифос-фатні рецептори та інші іонні канали ядерної мембрани нейронів центральної нервової системи [1].Метою цієї роботи було ідентифікувати іонні канали ядерної мембрани кардіоміо-цитів. МЕТОДИКАДослідження виконано на щурах лінії Вістар віком 2-3 тиж. Після анестезії і декапітації швидко ізолювали міокард, поміщали його в попередньо окисгенований розчин Креб-

Вчені давно намагаються підібрати оп-тимальні умови для виділення ядер із різних типів тканин. Перші протоколи ізолювання ядер із застосуванням центрифугування в градієнті цукрози розробив Svedberg і співавт. ще у 40-х роках ХХ ст. Пізніше Potter (1946), Schneider (1948 та інші дослідники вдосконалили цей метод, застосувавши гіпертонічні розчини цукрози. Проте виділи-ти цілісні ядра на той час ще не вдавалося (див. [9]). Визначальним критерієм якості об'єкту (ядра) для електрофізіологічних експериментів є збереження цілісності його мембран і функціональної активності іонних каналів, котрі в них експресовані.Ядра придатні для такого типу дослід жень уперше вдалось ізолювати з клітин печінки [7], згодом почали виділяти ядра з нейро-нів [6,10], кардіоміоцитів [4,11], культури

No abstract