The aim is to familiarize practitioners with the clinical case of tocilizumab use in the combination treatment of the coronavirus disease (COVID-19) patient with concomitant rheumatoid arthritis. Materials and methods. The clinical case shows our own follow-up of COVID-19 clinical course in the patient with concomitant rheumatoid arthritis during combination treatment with the use of a recombinant humanized anti-interleukin-6 receptor monoclonal antibody tocilizumab. Results. The patient with a severe COVID-19 course, whose examination and treatment results are given in the article, was comorbid for rheumatoid arthritis. The cytokine storm development at the hospital stage was confirmed by an increase in markers of systemic inflammation: C-reactive protein, D-dimer, fibrinogen, an almost 50-fold increase in serum interleukin-6 level, as well as absolute and relative lymphocytopenia. Despite the anti-inflammatory therapy administered with systemic corticosteroids, the patient’s condition progressively worsened. After assessing the indications and contraindications, it was decided to use the interleukin-6 receptor inhibitor tocilizumab, followed by rapid clinical, laboratory and X-ray positive response to the treatment. The understanding of tocilizumab use in patients with COVID-19 at the current stage was formed based on the comparative analysis of our own clinical case data and the results of relevant clinical trials, world recommendations and guidelines. Conclusions. The use of recombinant humanized anti-interleukin-6 receptor monoclonal antibody tocilizumab in the combination treatment of severe COVID-19 with concomitant rheumatoid arthritis is pathogenetically based and decreases the main clinical and laboratory signs of cytokine storm, respiratory failure, improves chest x-ray findings and reduces the length of hospital stay. Further large randomized placebo-controlled trials including the population of patients with various comorbid conditions are needed to clarify conclusively the place and role of anti-cytokine drugs in the treatment of COVID-19 patients.

В оглядовій статті широко обговорюється взаємозв’язок між тривалістю сну і серцево-судинними захворюваннями. Недостатня тривалість сну є загальним явищем у розвинених країнах, існують докази того, що люди в західних країнах сплять у середньому всього 6,8 години на добу, що на 1,5 години менше, ніж сто років тому. Хоча вплив депривації сну на організм людини не повністю з’ясований, останні епідеміологічні дослідження виявили взаємозв’язок між недосипанням та артеріальною гіпертензією, ішемічною хворобою серця і цукровим діабетом. Підвищення активності симпатичної нервової системи та зміни секреції мелатоніну розглядаються як основні патофізіологічні механізми, що беруть участь у становленні та прогресуванні серцево-судинних захворювань у осіб із недостатньою тривалістю нічного сну. Адекватна тривалість сну може бути важливою для профілактики серцево-судинних захворювань у сучасному суспільстві.

В еликі популяційні дослідження свідчать про високий ризик серцево-судинних захворювань у пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН) незалежно від етіології та стадії процесу. Зниження швидкості клубочкової фільтра-ції (ШКФ) на кожні 10 мл/хв підвищує кардіоваскулярний ризик і смертність від будь-яких причин на 20% [5]. Ура-ження серцево-судинної системи за умов ХХН відбувається одночасно за кількома патогенетичними механізмами. Одними з найважливіших вважають кістково-мінеральні порушення (КМП), що мають високу специфічність для уремії та впливають на загальну та кардіоваскулярну захворюваність і смертність [5]. Поняття КМП має ряд синдромів: гіперфосфатемію, порушення синтезу паратире-оїдного гормону (іПТГ) та судинну кальцифікацію (СК). В її розвитку достатньо добре вивчена роль гіперфосфатемії та гіперкальціємії [12]. Щодо ролі вторинного гіперпара-тиреозу та адинамічної хвороби кісток у розвитку СК дані дослідників доволі неоднозначні [4,13]. Ураження серцево-судинної системи при хронічній хворобі нирок відбувається одночасно за кількома патогенетичними механізмами, одними з найважливіших є кістково-мінеральні порушення. З метою встановлення поширеності кальцифікації черевного відділу аорти, вивчення плазмового рівня остеопонтину, виявлення можливих взаємозв'язків між ступенем порушення фосфорно-кальцієвого обміну, інтенсивністю процесів судинної кальцифікації та рівнем остеопонтину обстежили 53 хворих, які отримували лікування програмним гемодіалізом. Встановили поширеність кальцифікації черевного відділу аорти за даними звичайної рентгенографії, у 20 з них -за даними мультизрізової комп'ютерної томографії. Виявили позитивний кореляційний зв'язок між інтенсивністю судинної кальцифікації та рівнем фосфору, фосфорно-кальцієвим продуктом. Визначили, що плазмовий рівень остеопонтину у групі гемодіалізних хворих був достовірно вищий за такий у групі хворих із додіалізними стадіями хронічної хвороби нирок. Позитивний кореляційний зв'язок між плазмовим рівнем остеопонтину та ступенем судинної кальцифікації обґрунтовує можливість вважати цей протеїн маркером судинної кальцифікації у гемодіалізних хворих.Сосудистая кальцификация и плазменный уровень остеопонтина у пациентов с хронической болезнью почек, которые получают лечение программным гемодиализом В. А. Визир, А. В. Абрамов, А. С. Садомов, Е. Г. ОвскаяПоражения сердечно-сосудистой системы при хронической болезни почек происходит одновременно по нескольким патогенети-ческим механизмам, одними из важнейших являются костно-минеральные нарушения. С целью установления распространенности кальцификации брюшного отдела аорты, изучения плазматического уровня остеопонтина, определения возможных взаимосвязей между степенью нарушения фосфорно-кальциевого обмена, интенсивностью процессов сосудистой кальцификации и уровнем остеопонтина обследовали 53 больных, получающих лечение программным гемодиализом. Установили распространенность кальцификации брюшного отдела аорты по данным обычной рентгенографии, у 20 из них -по данным мультисрезовой компьютерной томографии. Обнаружи...

Актуальность. Изучение вопросов полового диморфизма в становлении и прогрессировании сердечно-сосудистых заболеваний остается актуальным. Роли андрогенов как потенциальных медиаторов кардиоваскулярного риска уделяется особое внимание многих исследователей. Цель исследования: изучение особенностей диастолической функции левого желудочка (ЛЖ) у мужчин с гипертонической болезнью в зависимости от уровня общего (ОТ) и свободного тестостерона (СТ). Материалы и методы. В исследование были включены 38 пациентов с установленным диагнозом гипертонической болезни и 16 практически здоровых мужчин, которые вошли в контрольную группу. Всем участникам исследования проведены физикальное обследование, трансторакальная эхокардиография, оценка сывороточной концентрации общего и свободного тестостерона методом иммуноферментного анализа. По результатам обследования 16 мужчин со сниженным уровнем ОТ вошли в группу 1, а 22 пациента с гипертонической болезнью с нормальным уровнем ОТ без выраженных клинических признаков дефицита андрогенов сформировали группу 2. Результаты. Относительно показателей систолической функции ЛЖ статистически значимых различий между пациентами обеих групп выявлено не было. По данным допплерографического обследования, у мужчин с низким уровнем СТ средняя скорость E’ была значительно ниже, а среднее значение E/E’ — выше. Доля пациентов с коэффициентом E/E’ более 15 в группе 1 была выше, чем в группе 2 (19,7 против 4,5 %), существенное повышение E/E’ чаще наблюдалось при уровне СТ менее 7 пг/мл. Статистически значимые корреляции обнаружены между уровнем СТ и Е’септ (R = 0,62; p < 0,001), а также при соотношении Е/Е’ (R = –0,54; p < 0,001). Выводы. Степень нарушения диастолической функции ЛЖ у мужчин с гипертонической болезнью коррелирует с концентрацией СТ и в меньшей степени с уровнем ОТ.

Introduce.Advances of normal blood pressure in patients on program hemodialysis presented a serious problem related disciplines. For verification hypertension used routine blood pressure measurement and ambulatory monitoring to control the pressure in interdialytic time, which is an important predictor of cardiovascular events among these patients. The aim of research was to investigate features ofparameters the ambulatory monitoring of blood pressure in the dynamics after treatment of candesartan in patients receiving renal replacement therapy. Materials and methods: 53patients ongoing chronic hemodialysis were makethe ambulatory monitoring of blood pressure before and after 12–weeks treatment of candesartan (4–32 mg). Results. It was established that the prevalence of hypertension in a population of patients on hemodialysis influenced by candesartan treatment decreased from 53.6 % to 32.1 %. Patients on hemodialysis in 75 % of cases have incresedpulse pressure (> 60 mm Hg), the percentage of which after therapy decreased to 51.8. Prevailing type of daily blood pressure as the treatment and after treatment is «non–dipper». Established that candesartan showed a positive effect in relation to a statistically significant reduction in the average time indices and blood pressure Conclusion: results of the study allowtorecommend candesartan for treatment of hypertension in hemodialysis patients.