Бактеріальні інфекції центральної нервової системи (ЦНС) продовжують залишатися важливою причиною захворюваності та смертності. Бактеріальний менінгіт (БМ) визначається як запалення мозкових оболонок (м’якої та павутинної), які оточують головний та спинний мозок і утворюють субарахноїдальний простір. Відмінною рисою БМ є проникнення мікробних клітин у спинномозкову рідину. Основний терапевтичний підхід до бактеріального менінгіту включає протимікробну терапію. Патофізіологічні аспекти БМ висувають певні вимоги до антимікробної терапії, оскільки інфекції субарахноїдального простору швидко спричиняють руйнування мозкової тканини. Тому лікування необхідно розпочинати якомога раніше, позаяк у субарахноїдальному просторі відсутні ефективні захисні механізми. Однак при БМ очікування підтвердження діагнозу та встановлення чутливості бактеріальних чинників лабораторними тестами може призвести до затримки початку прийому адекватного антибіотика. Тоді як раннє призначення антибіотиків на підставі клінічної підозри (емпіричне лікування) може запобігти затримці у лікуванні і, як наслідок, смерті та інвалідності. Крім того, емпіричний вибір протимікробних препаратів, заснований на прогнозуванні найбільш ймовірного збудника, є все більш складним у теперішній час через проблеми зі стійкістю до протимікробних препаратів. Однак сучасні дані свідчать про те, що при підозрі на БМ до отримання результатів спинномозкової рідини, необхідно внутрішньовенне введення антибіотиків. Встановлено, що трьома основними патогенами, які викликають БМ, є Streptococcus pneumoniae (SP), Haemophilus influenzae типу b (Hib) і Neisseria meningitidis (NM), тому емпірична терапія може включати ванкоміцин, цефалоспорин розширеного спектра дії та ампіцилін.

Chlorhexidine is an effective cationic antiseptic and disinfectant that has been used in medical practice for decades. It is generally recommended to use different concentrations of aqueous or alcoholic solutions of chlorhexidine for different therapeutic purposes. Objective. To determine the proportions of different chlorhexidine concentrations in medicines purchased by state and municipal organizations and to identify possible issue of chlorhexidine formulations utilization in the suboptimal or insufficient concentrations. Results. The vast majority of the chlorhexidine-containing medicines found in the State Register of Medicines of Ukraine are 0.05% solutions for external use, 0.05% gels for dental and urological use and vaginal suppositories (pessaries) with 16 mg of chlorhexidine in one dose. While the most common representatives of chlorhexidine-containing medicines abroad are solutions with a concentration of 4% and 2%, as well as mouthwashes with a concentration of 0.12%. The highest share - 96% - among the procurements of chlorhexidine-containing medicines by state and municipal organizations is 0.05% aqueous solution for external use. Instructions for medical use of 0.05% aqueous chlorhexidine solution for external use contain indications that are not supported by international documents: WHO Model List of Essential Medicines and British National Formulary. Conclusions. The obtained results suggest probable cases of irrational use of chlorhexidine medicines in medical practice in Ukraine. The consequences of such cases are not limited to the failure to achieve therapeutic goals or to the development of nosocomial infection, but includes also the selection of chlorhexidine-resistant strains of microorganisms. Key words: chlorhexidine; assortment analysis; medicinal procurements study; suboptimal concentration; rational pharmacotherapy

Порушення фізіологічних ритмів нервової системи патологічно пов’язані з виникненням тривожного стану, депресії, обсесивно-компульсивного розладу, інсомнії і інших психопатологій. Знання ритмічної природи нервової діяльності і залежність її порушення від її десинхронозу потребує терапії хронофармакоректорами. Хронотерапія розширює можливості в здійсненні індивідуального лікування пацієнта, враховуючи фізіологічні ритми організму. Отримані в останній час докази хронофармакологічних особливостей дії нейротропних ліків і їх здатність обмежувати дизритмію в організмі створюють нові та адекватні перспективи лікування нервової системи завдяки відновленню і корекції біологічних ритмів нервових порушень, зумовлених ритмодестабілізуючим впливом. В статті описані хронофармакологічні властивості мелатоніну, його роль в регуляції біоритмів організму та особливості хронотерапії при дезорганізації нервової системи, враховуючи хронофармакологічні властивості нейротропних засобів. Проаналізовані дані літератури отримані в результаті пошуку на платформах PubMed i Google Scholar.

Ванкоміцин – один із найстаріших антибіотиків, який використовують у клінічній практиці близько 70 років. Нині ванкоміцин, в основному, призначають для лікування інфекцій, викликаних метицилін-резистентним Staphylococcus (S.) aureus, метицилін-резистентним епідермальним стафілококом і амоксицилін-резистентними ентерококами, а у пероральній формі – для лікування діареї, викликаної Clostridium difficile. Ванкоміцин ефективний проти більшості грампозитивних коків і бацил, за винятком рідкісних мікроорганізмів, а також ентерококів, які стали стійкими до ванкоміцину, в основному Enterococcus faecium. Раніше ванкоміцин асоціювався з багатьма побічними ефектами, включаючи вестибулярні та ниркові, через домішки, що містились в його складі. Останнім часом домішки вдалося видалити, тож нині ванкоміцин надає набагато менше вестибулярних побічних ефектів, але, як і раніше, може викликати нефротоксичність при введенні у більш високих дозах або при застосуванні протягом тривалого часу. Нині ванкоміцин вважається відносно безпечним препаратом, небажані явища проявляються через синдром „червоної людини“. Інші побічні ефекти ванкоміцину включають нейтропенію, пропасницю, флебіт, ототоксичність, тромбоцитопенію, інтерстиціальний нефрит, сльозотечу, лінійний бульозний дерматоз IgA, некротизуючий шкірний васкуліт та токсичний епідермальний некроліз. Ванкоміцин протягом багатьох десятиліть виступав цінним засобом для лікування інфекцій, а нині, як і раніше, використовується в якості основного глікопептидного антибіотика проти метицилін-резистентного S. aureus, метицилін-резистентного епідермального стафілококу та ентерококів, чутливих до ванкоміцину. Ймовірно, він залишатиметься ефективним доти, доки стійкість до ванкоміцину залишається контрольованою, доки не з'являться інші засоби з більш високою ефективністю та відсутністю побічних ефектів. Однак, незважаючи на кілька десятиліть використання, наші знання про побічні властивості ванкоміцину залишаються неповними, адже за 70 років застосування фармакологічний аналіз його безпеки значно змінився. Тому в цій статті узагальнено поточну інформацію про побічні реакції ванкоміцину, особливо заходи при його передозуванні, а також особливості підтримуючої терапії.