Актуальність. Питання ранньої діагностики, лікування та профілактики хвороб органів травлення в дітей останніми роками вийшли за рамки власне педіатрії та становлять собою складну і велику медико-соціальну проблему. Тому метою дослідження було проведення аналізу поширеності та захворюваності на хвороби органів травлення серед дитячого населення України протягом 4 останніх років (2013–2016 рр.). Матеріали та методи. Аналіз проводили за офіційними звітними даними, що подаються до Центру медичної статистики МОЗ України в 25 регіонах. Результати. Незважаючи на те, що зміна динамічного ряду поширеності та захворюваності на хвороби органів травлення має тенденцію до зниження, гастроентерологічна патологія посідає 2-ге місце в структурі поширеності та 4-те місце в структурі захворюваності за класами хвороб серед дітей та підлітків. Статевий розподіл дозволив виявити переважання дівчат серед хворих на захворювання органів травлення. Висновки. Установлені регіональні аспекти поширеності та захворюваності на гастроентерологічні захворювання в дітей та підлітків: найвищий рівень поширеності зареєстрований у м. Києві, Полтавській, Чернігівській та Рівненській областях, а найнижчий — у Запорізькій, Луганській та Одеській областях; найвищі значення захворюваності спостерігали в Івано-Франківській, Рівненській та Чернівецькій, а найнижчі — в Одеській, Запорізькій, Луганській, Донецькій та Херсонській областях.

Актуальность. Во всем мире ежегодно увеличивается количество людей, которые страдают заболеваниями желудочно-кишечного тракта и гепатобилиарной системы, а следовательно, нуждаются в специализированной гастроэнтерологической помощи. Цель: определение особенностей динамики и соотношения показателей распространенности и заболеваемости болезнями органов пищеварения (БОП) в Украине. Материалы и методы. В работе применялись структурно-логический анализ и клинико-статистический метод. Изучение показателей проводилось на основании анализа материалов официальной статистики Центра медицинской статистики МЗ Украины в течение 2014–2017 годов. Результаты. Доля БОП в общей структуре распространенности по классам болезней среди всего населения составляет 9,8 % и занимает 3 место (всего 43 нозологии), в структуре заболеваемости — 4,1 % и занимает 7 место. Индекс накопления болезней по классу БОТ среди взрослого населения Украины за 4 года вырос на 3,4 %. Гастроэнтерологическими заболеваниями болеют все возрастные группы населения: большинство пациентов находятся в работоспособной группе, вдвое меньше частота распространения БОП среди детей, распространенность среди городского населения в 2 раза выше, чем среди сельского. Наибольший показатель заболеваемости в 2017 г. (более 4 тыс. на 100 тыс. населения) отмечен в Закарпатской, Ивано-Франковской и Ровенской областях; наименьший (ниже 2 тыс. на 100 тыс. населения) наблюдается в Луганской, Запорожской и Херсонской областях. Самая высокая распространенность (более 22 тыс. на 100 тыс. населения) зарегистрирована в Днепропетровской, Киевской и Черниговской областях; самая низкая (менее 12 тыс. на 100 тыс. населения) — в Запорожской, Львовской и Волынской областях. Выводы. Представленные результаты подчеркивают медико-социальную актуальность болезней органов пищеварения, что обусловливает необходимость разработки и внедрения в практическое здравоохранение новых методов диагностики и лечения, а также проведения комплексной организационной стратегии здравоохранения в разделе гастроэнтерологии как на государственном, так и региональном уровнях.

Резюме. У II частині висвітлені методи дослідження та лікування неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей, які базуються на принципах доказової медицини. Ультразвукове дослідження печінки вважається найпоширенішим способом діагностики неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей й дорослих завдяки безпечності, доступності, відносно низької вартості. Чутливість цього методу у виявленні стеатозу печінки помірного та значного ступеня в дітей становить 79,7 %, специфічність -86,2 %. Але високий рівень кореляції з даними гістологічних досліджень спостерігається лише у випадках жирової інфільтрації понад 20 % гепатоцитів. На теперішній час біопсія залишається єдиним способом верифікації діагнозу неалкогольної жирової хвороби печінки та золотим стандартом у визначенні ступеня пошкодження печінкової тканини, гістологічної активності запалення та фіброзу. Головною метою лікування неалкогольної жирової хвороби печінки є попередження розвитку термінальних стадій захворювання. Основними напрямками медикаментозного втручання є корекція метаболічних порушень, відновлення чутливості до інсуліну й гепатопротекція. Стрімке зростання поширеності, прогредієнтний перебіг неалкогольної жирової хвороби печінки з можливістю формування цирозу печінки й гепатоцелюлярної карциноми вимагають своєчасної діагностики даного захворювання в дітей. У зв'язку з відсутністю специфічної симптоматики неалкогольної жирової хвороби печінки діагностичному скринінгу підлягають діти з наявністю факторів ризику. Ожиріння є провідним показанням до проведення діагностичного пошуку неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей. Виявлення генетичних предикторів розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки дозволяє відокремити групу пацієнтів, що потребують активного моніторингу через імовірність прогресування захворювання. Установлення діагнозу неалкогольної жирової хвороби печінки можливе після ретельного виключення інших причин розвитку стеатозу з урахуванням віку дитини та відповідних клініко-лабораторних даних. Застосування візуалізаційних методик дозволяє виявити й кількісно оцінити мінімальний ступінь стеатозу, але біопсія печінки залишається золотим стандартом у визначенні ступеня пошкодження печінкової тканини та фіброзу. Модифікація способу життя є першою лінією лікування неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей. Медикаментозна корекція із застосуванням інсуліносенситайзерів, гепатопротекторів, антиоксидантів, пре-і пробіотиків призначається у випадках неефективності терапії першої лінії. Ключові слова: неалкогольна жирова хвороба печінки, стеатоз, діти.

Нашою метою було визначити фактори, що впливають на клінічні результати стаціонарної допомоги при захворюваннях біліарної системи. У дослідженні доведено залежність між потужністю лікарні та клінічними результатами ендоскопічного дренажу при гострому холангіті. Встановлено, що термін перебування таких пацієнтів у лікарнях з високою потужністю був коротшим ((26,8 ± 22,6) дня у лікарнях низької потужності проти (23,3 ± 21,5) дня в лікарнях середньої та (19,7 ± 17,2) дня у лікарнях високої потужності, р < 0,001). Також рідше реєструвались дренажні ускладнення (5,6 % у лікарнях низької потужності проти 4,3 % у лікарнях середньої та 3,2 % у лікарнях високої потужності, р < 0,001). Виявлено, що ендоскопічний жовчний дренаж, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія та назобіліарний жовчний дренаж є корисними при жовчній декомпресії. Досвід ендоскопістів у ефективному виконанні ендоскопічного жовчного дренажу, а також достатнє ресурсне забезпечення у лікарнях високої потужності пов’язані з кращими клінічними результатами ендоскопічних втручань при гострому холангіті. У пацієнтів похилого віку та з тяжкими супутніми захворюваннями підвищувався ризик ускладнень внаслідок таких втручань. Ендоскопічні втручання потребують висококваліфікованої команди, яка складається з ендоскопістів та інших фахівців, у тому числі з реабілітації. Такі фахівці, як правило, працюють у лікарнях з високою потужністю і можуть забезпечити міждисциплінарну медичну допомогу, що значною мірою сприяє покращенню клінічних результатів.