Summary Background Antiplatelet therapy reduces the risk of major vascular events for people with occlusive vascular disease, although it might increase the risk of intracranial haemorrhage. Patients surviving the commonest subtype of intracranial haemorrhage, intracerebral haemorrhage, are at risk of both haemorrhagic and occlusive vascular events, but whether antiplatelet therapy can be used safely is unclear. We aimed to estimate the relative and absolute effects of antiplatelet therapy on recurrent intracerebral haemorrhage and whether this risk might exceed any reduction of occlusive vascular events. Methods The REstart or STop Antithrombotics Randomised Trial (RESTART) was a prospective, randomised, open-label, blinded endpoint, parallel-group trial at 122 hospitals in the UK. We recruited adults (≥18 years) who were taking antithrombotic (antiplatelet or anticoagulant) therapy for the prevention of occlusive vascular disease when they developed intracerebral haemorrhage, discontinued antithrombotic therapy, and survived for 24 h. Computerised randomisation incorporating minimisation allocated participants (1:1) to start or avoid antiplatelet therapy. We followed participants for the primary outcome (recurrent symptomatic intracerebral haemorrhage) for up to 5 years. We analysed data from all randomised participants using Cox proportional hazards regression, adjusted for minimisation covariates. This trial is registered with ISRCTN (number ISRCTN71907627). Findings Between May 22, 2013, and May 31, 2018, 537 participants were recruited a median of 76 days (IQR 29–146) after intracerebral haemorrhage onset: 268 were assigned to start and 269 (one withdrew) to avoid antiplatelet therapy. Participants were followed for a median of 2·0 years (IQR [1·0– 3·0]; completeness 99·3%). 12 (4%) of 268 participants allocated to antiplatelet therapy had recurrence of intracerebral haemorrhage compared with 23 (9%) of 268 participants allocated to avoid antiplatelet therapy (adjusted hazard ratio 0·51 [95% CI 0·25–1·03]; p=0·060). 18 (7%) participants allocated to antiplatelet therapy experienced major haemorrhagic events compared with 25 (9%) participants allocated to avoid antiplatelet therapy (0·71 [0·39–1·30]; p=0·27), and 39 [15%] participants allocated to antiplatelet therapy had major occlusive vascular events compared with 38 [14%] allocated to avoid antiplatelet therapy (1·02 [0·65–1·60]; p=0·92). Interpretation These results exclude all but a very modest increase in the risk of recurrent intracerebral haemorrhage with antiplatelet therapy for patients on antithrombotic therapy for the prevention of occlusive vascular disease when they developed intracerebral haemorrhage. The risk of recurrent intracerebral haemorrhage is probably too small to exceed the established benefits of antiplatelet therapy for secondary prevention. Funding British Heart Foundation.

Background Findings from the RESTART trial suggest that starting antiplatelet therapy might reduce the risk of recurrent symptomatic intracerebral haemorrhage compared with avoiding antiplatelet therapy. Brain imaging features of intracerebral haemorrhage and cerebral small vessel diseases (such as cerebral microbleeds) are associated with greater risks of recurrent intracerebral haemorrhage. We did subgroup analyses of the RESTART trial to explore whether these brain imaging features modify the effects of antiplatelet therapy. Methods RESTART was a prospective, randomised, open-label, blinded-endpoint, parallel-group trial at 122 hospitals in the UK that assessed whether starting antiplatelet therapy might reduce the risk of recurrent symptomatic intracerebral haemorrhage compared with avoiding antiplatelet therapy. For this prespecified subgroup analysis, consultant neuroradiologists masked to treatment allocation reviewed brain CT or MRI scans performed before randomisation to confirm participant eligibility and rate features of the intracerebral haemorrhage and surrounding brain. We followed participants for primary (recurrent symptomatic intracerebral haemorrhage) and secondary (ischaemic stroke) outcomes for up to 5 years (reported elsewhere). For this report, we analysed eligible participants with intracerebral haemorrhage according to their treatment allocation in primary subgroup analyses of cerebral microbleeds on MRI and in exploratory subgroup analyses of other features on CT or MRI. The trial is registered with the ISRCTN registry, number ISRCTN71907627.

Резюме. Сучасні погляди на проблему коморбідності хронічного пародонтиту показали взаємозв’язок між запальними та дистрофічно-запальними захворюваннями тканин пародонта і соматичною патологією, у тому числі й ендокринними захворюваннями. При цьому ступінь ураження пародонта виявляється тим більше, чим тяжчим і тривалішим є перебіг соматичної патології, що обґрунтовує необхідність детальнішого вивчення механізмів впливу коморбідних станів на перебіг пародонтиту. Мета дослідження – проаналізувати характер змін гуморального імунітету й концентрації цитокінів у ротовій рідині хворих на коморбідний перебіг хронічного пародонтиту із цукровим діабетом 2 типу. Матеріали і методи. Проведено обстеження 20 практично здорових осіб (контрольна група), 36 хворих із клінічно встановленим діагнозом цукрового діабету (ЦД) 2 типу, 32 пацієнтів із підтвердженим діагнозом хронічного пародонтиту (ХП) і 32 хворих із поєднаним ЦД і ХП. Вміст основних класів імуноглобулінів у ротовій рідині sIgA й IgG встановлювали за G. Manchini, рівень цитокінів імуноферментним методом на апараті «Stat Fax Plus» відповідно до протоколу виробника. Результати досліджень та їх обговорення. У ротовій рідині встановлено вірогідне зниження рівня sIgA, зокрема у другій групі в 1,27 раза, третій – в 4,98 раза і четвертій – в 7,48 раза; рівень IgG був вірогідно вищий у другій групі – в 1,62 раза відповідно, у третій – в 2,29 раза і у четвертій – у 3,35 раза відповідно контрольних значень (р<0,01). Найвищі значення місцевих прозапальних цитокінів зафіксовані у пацієнтів із поєднаним перебігом ЦД 2 типу та ХГП, тоді як найнижчі показники – у хворих на ЦД 2 типу. Концентрація протизапального IL4 статистично значимо зменшувалася у другій групі – на 20,4 %, у третій – на 44,2 % і в четвертій – на 57,9 % стосовно контролю (р<0,05). Висновки. При хронічному пародонтиті на тлі цукрового діабету 2 типу вірогідних змін зазнають локальна гуморальна ланка імунної системи й місцевий цитокіновий статус.

Резюме. Системні зміни при цукровому діабеті можуть спричиняти локальні патологічні процеси, у тому числі з боку природженої імунної системи та адаптивної гуморальної імунної відповіді, які причетні до розвитку пародонтиту. Тому на даному етапі дослідження виникла необхідність більш глибшого вивчити механізми розвитку і перебігу хронічного генералізованого пародонтиту на тлі цукрового діабету. Мета дослідження − з’ясувати характер реакції гуморальної ланки адаптивного імунітету в пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом, цукровим діабетом 2 типу та при їх поєднанні. Матеріали і методи. Проведено обстеження 20 практично здорових осіб (контрольна група), 36 хворих із клінічно встановленим діагнозом цукрового діабету 2 типу (ЦД), 32 пацієнтів із підтвердженим діагнозом хронічного генералізованого пародонтиту (ХГП) і 32 хворих з поєднаним ЦД і ХГП (четверта група). Вміст основних класів імуноглобулінів IgА, IgG і IgM встановлювали за G. Manchini, рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) − за методом В. Гашкової у модифікації Ю. Гриневича. Результати досліджень та їх обговорення. Рівень IgA й IgG у дослідних групах був вірогідно вищим стосовно даних контрольної групи. Рівень IgМ у другій групі був статистично значимо нижчий у 1,2 раза, а в третій і четвертій групах він був вірогідно вищий відповідно в 1,7 і 1,2 раза. Про те що ЦД 2 типу ускладнює перебіг пародонтиту свідчить і концентрація імунних комплексів. При цьому найнижчий рівень ЦІК виявлено в групі хворих із ХГП, а найвищий − при поєднанні патологій. Висновки. При хронічному генералізованому пародонтиті на тлі цукрового діабету 2 типу суттєвих змін зазнає гуморальна ланка адаптивної імунної системи, свідченням чого є підвищення в сироватці крові концентрації імуноглобулінів класів А, М, G та циркулюючих імунних комплексів.

Резюме. У механізмах розвитку запальних процесів ротової порожнини важливу роль відіграють імунні реакції місцевого та системного характеру, особливо на тлі інших поєднаних патологій. Мета дослідження – з’ясувати характер змін та дати оцінку показникам клітинної ланки адаптивного імунітету при хронічному генералізованому пародонтиті, цукровому діабеті 2 типу та при їх поєднанні. Матеріали і методи. Проведено обстеження 20 практично здорових осіб (контрольна група), 36 хворих із клінічно встановленим діагнозом цукрового діабету 2 типу (ЦД), 32 пацієнтів із підтвердженим діагнозом хронічного генералізованого пародонтиту (ХГП) і 32 хворих із поєднаним ЦД і ХГП (четверта група). Дослідження клітинного імунітету проводили на проточному цитофлюориметрі Epics-XL виробництва «Beckman Coulter» (США). Результати досліджень та їх обговорення. У пацієнтів із ЦД 2 типу, ХГП та їх поєднанням достовірно зменшувався рівень СD3+ і СD4+ – Т-лімфоцитів відносно контролю.  Найнижчі рівні СD3+ і CD4+  – Т-лімфоцитів виявлялися у пацієнтів із ХГП на тлі ЦД 2 типу. При цьому вміст їх у крові  зменшувався відповідно у 2,3 і в 1,4 раза (р<0,001). Розвиток клітинноопосередкованої імуносупресії в пацієнтів із ХГП у поєднанні з ЦД 2 типу підтверджується також зниженням імунорегуляторного індексу (СD4+/СD8+) у крові хворих на ЦД 2 типу (на 15,0 %) і у хворих із поєднанням діабету і пародонтиту (на 13,4 %) (р<0,05). Зменшення активності природних кілерів свідчить про зниження захисних функцій системи клітинного імунітету у хворих на ХГП на тлі ЦД 2 типу. Висновки. Розвиток хронічного генералізованого пародонтиту на тлі цукрового діабету 2 типу супроводжується дисбалансом субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів зі зниженням вмісту основних популяцій лімфоцитів із фенотипом CD3+, CD4+, CD8+ і підвищенням з фенотипом CD22+.