The article discusses the impact of the pandemic COVID-19 on the human rights, in particular, the right to freedom of movement and free choice of residence. The purpose of the article is to investigate whether the restrictions implemented to prevent spread of the infection were legitimate and necessary. The concept and content of the right to free movement according to Ukrainian legislation has been investigated. The legitimate grounds for restriction of human rights were analyzed. The state of compliance of Ukrainian legislation with the legislation of the EU and world standards was revealed. The range of issues that Ukraine faced during the pandemic COVID-19 and limitations of human rights were disclosed. Particular attention was paid to legal acts which implemented such limitations. It was revealed that the approach of the Ukrainian legislator while implementing restrictions of human rights was unconstitutional and violated fundamental human freedoms. General and special scientific methods were used in the process of research, such as dialectical, comparative, dogmatic and legal methods.

Using an interpretative methodology, the article examines approaches to the regulation of migration processes in the light of the increasing flow of immigrants to the European Union EU. In this context, two main directions of regulation of migration processes are considered: legal regulation and integration measures. It can be concluded that the international legal regulation of migration processes in the EU is based on adopted and ratified declarations, conventions, covenants and protocols, which form a general international legal basis for the regulation and management of migration processes at the interstate level. Accordingly, the analysis of migration legislation and state border legislation allows distinguishing three types of documents according to their content, which are related to the fight against irregular migration: a) regulatory legal acts determine the model of legal entry and stay of a migrant on the territory of the country; b) law enforcement rules establish responsibilities and regulate the application of other coercive measures in case of violation of migration rules, and; c) documents of organizational content determine the competence of the authorities involved in the process of combating illegal immigration.

В статті досліджуються питання здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю Державної прикордонної служби України Верховною Радою України та її органами. Розглянувши поняття та сутність демократичного цивільного контролю над збройними силами та іншими силовими структурами в будь-якій демократичній країні автор констатує, що це є одним з принципів функціонування держави, а також одним з ключових принципів забезпечення національної безпеки. Виникнення цього інституту в нашій державі стало наслідком розвитку демократії в Україні, а також інтеграції України в міжнародні структури.  Цей принцип, по відношенню до Державної прикордонної служби України, закріплено серед основних принципів діяльності зазначеного інституту в Законі України «Про Державну прикордонну службу України», а процедура його реалізації передбачена у Стратегії розвитку Державної прикордонної служби України. В системі демократичного цивільного контролю за діяльністю Державної прикордонної служби України важливе місце займає парламентський контроль, який  є невід’ємною цінністю демократичної форми організації суспільства, оскільки він являє собою передбачену Конституцією і законами України діяльність Верховної Ради України, утворених нею органів, обраних посадових осіб та народних депутатів України щодо отримання, вивчення, оприлюднення інформації про діяльність, рішення, правові акти інших органів і посадових осіб публічної влади, підприємств, установ та організацій і вжиття на основі цієї інформації передбачених Конституцією і законами України заходів реагування. Він здійснюється завдяки звітам Голови Державної прикордонної служби України про виконання нею своїх завдань; діяльності парламентських комітетів і спеціальних комісій; парламентському контролі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; контролі народних депутатів України та контрольної діяльності Рахункової палати. Робиться висновок, що здійснення дієвого демократичного цивільного контролю за діяльністю Державної прикордонної служби України зі сторони парламенту підвищить рівень довіри як до зазначеної структури так і України в цілому світової спільноти та громадян України.

No abstract

The article deals with the consideration of the legal protection of information. It is emphasized that the scientific doctrinal concept of “information responsibility” has not been formed yet; the proper understanding of both “information responsibility” and its correlation with other types of legal responsibility has not been developed. The procedural issues of the procedural order of bringing to information and legal responsibility remain unresolved. The issues of disciplinary responsibility for information offenses remain undetermined; the vast majority of them are at the discretion of commanders and chiefs of the State Border Guard Service of Ukraine within their disciplinary authority, and not within the competence of justice authorities. It is proposed to bring servicemen to administrative rather than disciplinary responsibility for committing administrative information offenses. It has been found out that administrative responsibility should be imposed for violation of laws, regulations, and orders, and disciplinary responsibility should occur for violation of intradepartmental and organizational normative legal acts. Legal responsibility for violation of information legislation in the field of state border protection are investigated. It is emphasized that there are peculiarities of guarantees for protection of information relations in the sphere of border guarding: each individual type of responsibility has its own procedural order and degree of sanction; the rules stipulating the liability for violation of information legislation are characterized by lack of systematic location in the Codes; information can be both the object and the means of offense; military personnel are subject to disciplinary action for committing certain administrative misconducts; disciplinary responsibility is deprived of the specification of all elements of offenses. It is concluded that such steps will help to improve the legal support of information relations and increase the effectiveness of legal influence.