Стаття присвячена проблемі підвищення ефективності навчання лікарів-інтернів фаху «Внутрішні хвороби». Якісна підготовка майбутнього лікаря – пріоритетний напрямок розвитку медичної освіти. Першочергове завдання кафедр післядипломної освіти – поліпшити якість освіти лікаря. Інтернатура укріплює професійну придатність лікаря і визначає її рівень. Особливий акцент робимо на набутих знаннях, навичках та вміннях, а також психологічних якостях молодого спеціаліста, що повинні забезпечити ефективне виконання професійних завдань. Щоби намітити план якісних перемін у навчанні, ми провели анонімне опитування лікарів-інтернів фаху «Внутрішні хвороби» наприкінці І року навчання. Анкету розробили викладачі кафедри. Вона включала 11 питань. Нас цікавили: 1) самооцінка лікарів-інтернів фаху «Внутрішні хвороби» щодо володіння ними практичними навичками на початку і наприкінці очного циклу І року навчання; 2) їхнє бачення шляхів удосконалення (чи набуття) необхідних практичних навичок. Проаналізовано ефективність практичних занять з точки зору розвитку й удосконалення комунікативної компетентності. Розглянуто питання стандартизації медичної практики, що дозволяє систематизувати та впорядкувати знання лікарів-інтернів, що здобуті під час навчання на додипломному рівні. Для оптимізації первинної спеціалізації в інтернатурі процес навчання має носити характер спільної діяльності інтерна з викладачем на всіх етапах навчання. Цьому сприяє невелика кількість інтернів у групі та активне вдосконалення їхніх практичних навичок з опитування, огляду і лікування пацієнтів. Найефективнішими і сучасними формами навчання є соціально-психологічний тренінг та впровадження стандартів медичної практики у професійну діяльність молодих спеціалістів. Постійне використання стандартів медичної допомоги обумовлює теоретичні засади належної клінічної практики європейського зразка. Вважаємо корисною практику вивчення самооцінки лікарів-інтернів їхньої компетентності з метою підготовки в інтернатурі фахівців високого професійного рівня.

Вступ. Переорієнтація вітчизняної системи охо-рони здоров'я на профілактичну та превентивну медицину лягла в основу реформування галузі в Україні з акцентом на первинній ланці надання ме-дичної допомоги. Зміна вимог до лікаря налашто-вує освітян на підготовку спеціаліста із високою професійною компетенцією, здатного забезпечи-ти належний рівень медичної допомоги в умовах надшвидких потоків інформації та сучасних техно-логій. Якість підготовки спеціаліста залежить від багатьох факторів. З одного боку, це професіона-лізм викладачів, умови та забезпеченість навчаль-ного процесу, сучасні освітні та контролюючі тех-нології, з іншого -готовність інтерна сприйняти, переосмислити та використати у своїй роботі усю багатогранність лікарського мистецтва. Отже, роз-криття творчого потенціалу кожного інтерна є неод-мінною складовою якості навчання. Вирішення цього завдання вимагає впровадження нових форм раціональної організації навчального процесу із переважанням методів, що сприяють формуванню активного, усвідомленого і безперервного набуття професійних знань та вмінь на післядипломному рівні [3]. Основна частина. Європейське бачення надан-ня сучасної якісної медичної допомоги полягає у постійному підтриманні компетентності лікарів шляхом участі в програмах безперервного підви-щення та оцінки своєї кваліфікації. Саме тому у Європі актуальними є програми безперервно-го професійного розвитку як академічного, так і інди відуального [1]. Головним вектором розвитку у цьому напрямку слід вважати індивідуалізацію освітнього процесу та розвиток нових форм взаємо-дії викладача та слухача в процесі навчання. Відпо-відно до цього необхідним є вивчення принципів оцінювання запитів інтернів про необхідний їм основний та додатковий навчальний матеріал. Це можна проводити, аналізуючи статистику звернень інтернів до навчальних матеріалів єдиного інфор-маційно-освітнього простору та зіставлення обсягу навчальних програм з потребами ринку [2].Обов'язковими умовами продуктивного навчан-ня на післядипломному етапі є усвідомлення сут-ності професії, якої навчаєшся, своїх професійних якостей та їх відповідності ідеалам у власному ро-зумінні, професійних прагнень та строків їх реалі-зації. Якщо навчання на додипломному етапі здатне сформувати уявлення про сутність медичної діяль-ності та ідеали лікарського мистецтва, то розуміння

<p>У статті проаналізовано проблемні питання викладання внутрішніх хвороб в інтернатурі та можливі шляхи їх вирішення.</p>

No abstract

Анонімне анкетування 223 слухачів передатестаційних циклів (ПАЦ) у 2018 р. виявило високу частоту формування СЕВ у лікарів ПМД із найвищим показником серед лікарів медицини невідкладних станів (МНС). У рейтинговій структурі стресорів для лікарів МНС на першому місці була низька зарплатня – (5,42±1,2) бала; у сімейних лікарів і терапевтів – надлишок бюрократичних завдань – (6,78±2,2) та (6,22±3,2) бала відповідно. Перевагу у подоланні СЕВ 67,6 % лікарів ПМД надають обговоренню проблеми в сімейному або дружньому колі; фізичні навантаження, як засіб подолання стресу, обирали 41,9 %. Опитування за методикою В. Бойка виявило формування фази резистенції у 87,2 % респондентів із домінуючим симптомом «розширення сфери «економії» емоцій» – (30,2±10,4) бала. Відповіді на блок запитань, щодо мотиваційних факторів навчання на ПАЦ, а також його ролі у подоланні СЕВ, продемонстрували схильність більшості слухачів вважати зростання професійного рівня профілактичним чинником подолання СЕВ у сучасних умовах. Отже, післядипломну освіту можна розглядати як чинник підвищення ефективності комплексу превентивних заходів для подолання СЕВ у лікарів ПМД.