Background: Although mediation is considered one of the most popular ways of consensual dispute resolution, for many years, mediation in Ukraine had no legislative regulation. This was one of the obstacles that restrained alternative dispute resolution (ADR) development in Ukraine, even though the mediation community had been growing. Eventually, the Law of Ukraine ‘On mediation’ was adopted on 16 November 2021. Methods: The article is devoted to distinctive features of the new Ukrainian legislative mediation regulation that are decisive for the national mediation model, such as the definition and principle of mediation, its principles and scope, requirements for mediators, etc. Special attention is paid to the perspective and challenges for the mandatory mediation in terms of the provisions of Art. 124 of the Constitution of Ukraine and European standards for access to court (para. 1 Art. 6 of the ECHR). The article addresses organisational and procedural aspects of integrating mediation into judicial proceedings. Different models of integrating mediation into the Ukrainian court system piloted in Ukraine are analysed. The authors define current trends in the development of mediation in Ukraine. Results and Conclusions: The authors conclude that the adoption of the Law ‘On mediation’ contributes to the ADR movement in Ukraine but needs some further steps, such as developing a national model of court mediation, the amendment of procedural legislation introducing a special procedure that would lead to the enforcement of agreements resulting from international mediation in commercial disputes, and the adoption of special regulation for integrating mediation into other jurisdictional activities (notariat, system of legal aid).

ЄДність сУДової праКтиКи яК елемент правової визначеності: піДхіД ЄвропейсьКого сУДУ з прав люДиниСтаттю присвячено вивченню базових підходів, вироблених у практиці Європейського суду з прав людини, до інтерпретації такої вимоги принципу правової визначеності, як єдність судової практики, у контексті тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що закріплює право кожного на справедливий судовий розгляд у цивільних справах.Ключові слова: правова визначеність; право на справедливий судовий розгляд у цивільних справах; єдність судової практики; верховенство права.

The current state of development of national systems of civil justice is described by the growing influence of the ideas of accessibility and efficiency of justice in civil cases and requires the harmonization of national systems with international standards of fair trial. This necessitates a rethinking of some classical provisions of the doctrine of civil procedural law to comply with modern realities. The aim of the article is to study the evolution and approaches to the modern interpretation of the international standard of access to justice in civil cases, as well as its impact on the doctrine of the subject of civil procedural law at the doctrinal level. The article is based on dialectical, histo rical-legal, system-structural, logical-legal, comparative-legal research methods, as well as methods of analysis and synthesis, autonomous and evolutionary interpretation of the European Convention on Human Rights (ECHR). The authors advocate a broad approach to the concept of access to justice, including access to justice, access to effective remedies and access to alternative dispute resolution. Through the prism of the international standard of access to justice, the ideas of procedural centralism, based on the idea of judicial protection as the main and most effective form of protection of violated rights, and procedural pluralism, based on the provision of multiple forms of protection, the effectiveness of which is determined by the circumstances of a particular dispute. The authors substantiate the conclusion about the expediency of the perception of the idea of procedural pluralism at the level of the national legal order. A parallel is drawn between the ideas of procedural centralism and pluralism that have developed in foreign literature, and the narrow and broad concept of the subject of civil procedural law, formed in the domestic doctrine. Taking into account the autonomous interpretation of the concept of “court”, enshrined in paragraph 1 of Art. 6 of the ECHR, as well as the increasing popularization of alternative dispute resolution, provide arguments in support of a broad concept of the subject of civil procedural law, including civil litigation and alternative dispute resolution, in particular, arbitration, international commercial arbitration, mediation, etc.

Цувіна Т.А., к.ю.н., доцент кафедри цивільного процесу Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого Стаття присвячена дослідженню концепції case management у зарубіжних державах та оцінці перспектив її запровадження в Україні. Автором розглядаються особливості закріплення зазначеної концепції в цивільному процесуальному законодавстві Англії, а також Принципах Транскордонного цивільного процесу та Загальних мінімальних стандартах цивільного процесу. У статті робиться висновок про те, що передумовою реалізації відповідної концепції на рівні національних правопорядків є наявність дискреційних повноважень судді, що робить можливим вибір того чи іншого регламенту розгляду справи в межах цивільного судочинства. При цьому case management має, по-перше, відповідати принципу пропорційності; по-друге, бути спрямованим на досягнення легітимної мети, якою є завдання цивільного судочинства; по-третє, має здійснюватися на підставі принципу співпраці (кооперації) суду та учасників справи. Із сутнісної точки зору концепція case management стосується повноважень судді щодо керування ходом судового розгляду справи, тобто його повноважень щодо процесуальних питань, а не матеріально-правової частини спору. Складовими частинами концепції case management є повноваження суду щодо керування розглядом справи, які можуть бути згруповані в залежності від сфери їх застосування. У структурі case management можна виокремити повноваження щодо вибору провадження, за правилами якого має розглядатися справа, та повноваження під час розгляду справи за правилами певного виду провадження. Остання група повноважень складається із: 1) повноважень суду щодо керівництва часом судового розгляду (judicial time management); 2) повноважень суду у сфері доказування та встановлення обставин справи; 3) повноважень суду щодо сприяння врегулюванню спору сторонами; 4) повноважень суду у сфері альтернативних способів вирішення спорів; 5) повноважень суду щодо судових витрат; 6) повноважень суду щодо застосування заходів процесуального примусу до осіб, що порушують процесуальний регламент. Автором аналізуються елементи концепції case management, що знайшли відтворення у чинному ЦПК, та обґрунтовується необхідність запровадження цієї концепції в національне цивільне процесуальне законодавство. Ключові слова: case management, судове керівництво справою, принцип пропорційності, принцип змагальності, змагальна модель судочинства. The article is devoted to the study of the conception of judicial case management in foreign countries and assessment of its prospects in Ukraine. The author analyzes the legal concept in English civil procedure as well as in Principles of Transnational Civil Procedure and Common Minimum Standards of Civil Procedure. It is emphasized that the grounds for the implementation of the relevant concept at the national level is the discretionary powers of a judge, which makes it possible to manage judicial procedure and to choose one or the other particular program of the trial in civil procedure. Case management should be used in accord...

The article is devoted to the analysis of the problem issues of the Online Dispute Resolution (ODR) through the prism of international standard of access to justice in civil matters. The first part of the article refers to terminological inconsistency, which is connected with using of three synonyms refering to IT-technologies in the area of civil justice, in particular cyberjustice, digital justice and e-justice. The author proposes to use term “e-justice”, which involves e-filing, electronic systems of assignment of cases, e-case-management, eDiscovery, ODR, electronic systems of court practice, using of Artificial Intelligence in civil proceedings. In the second part of the article the narrow and wide approach to the ODR are described. According to narrow approach ODR is described as online ADR. Wide approach to ODR includes online ADR as well as online courts. Today wide approach is more valid taking into account recent developments in the field of online courts in foreign countries. The third part of the article describes different types of online courts, in particular, online Civil Resolution Tribunal (British Columbia, Canada), Online Solutions Court (Great Britain) etc. The author analyzes current innovations in the structure of online courts, connected with integration of information systems and online ADR into the online courts platforms. Special attention is paid to the use of Artificial Legal Intelligence in courts with references to advantages and challenges of such innovations.