The object of this study is the technology of bus bodies and the formation of recommendations for design bodywork subject to the regulated durability of the body introduced into production. Advancing the technology of manufacturing bus bodies implies improving anti-corrosion protection, using new polymeric materials, and reducing the length of welds. The issue of corrosion resistance of bus bodies has been considered. It is established that the use of new polymeric materials will increase the corrosion resistance of bus bodies while existing technologies weakly protect against corrosion (resource up to 5 years). The peculiarity of this study is that the adhesion of new materials has been tested, with artificial aging, which confirms the durability of glued joints. According to the old technology, the body was exposed to anticorrosive treatment after welding the cladding with uncovered places left between the frame and body cladding, which provoked corrosion. The main idea is that in the new technology, the cladding is welded or glued after the body frame is fully coated with primer. New technologies and materials not used in the automotive industry have been proposed. Three variants of technologies were put into production. First: the welding of steel zinc sheets. In welding sites, the frame is covered with conductive primer. It was implemented for school buses (after 7 years, without damage). Second: gluing steel zinc sheets. It was implemented for city buses (after 6 years, without damage). Third: gluing sheets from composite materials not used in the automotive industry. The transition to new adhesive cladding technologies from composite corrosion-resistant materials instead of steel sheet, reduces by 2.5–3 times the length of welds (up to 20 years without damage). The studies have confirmed the strength of glued joints (cohesion rupture exceeds 95 %). The reliability of glued joints and high corrosion resistance of the body have been confirmed in the operation of buses. The scope of practical use of the results: bus-building plants. The reported results are suitable for production of all types while cataphoretic coatings are only for mass production

The object of this study is the processes and permissible limits of aging of bus bodies on the frame chassis during operation. As a result of research by simulation method, the durability of the bus on the frame chassis, was determined, which is in the range from 5 to 11 years depending on the operating conditions. The study took into account the following factors: passenger occupancy, microprofile of the road, bus speed, corrosion. The durability of the bus depends primarily on the durability of the frame and body frame. Since the frame is made of alloy steels and heat-treated, it is not repaired but replaced with a new one when cracks in the frame are formed. When determining the durability of the bus on the frame chassis, it was found that the frame has 1.5–1.8 times greater durability than the body frame itself. This is because the frame is made of alloyed materials and has an open structure. The body frame has closed cavities, which provoke the development of corrosion with the accumulation of moisture in them. A feature of the results is that previous studies considered buses only with a load-bearing body structure. The issue of durability of bodies on the frame chassis has been considered. As experience shows, the durability of bus bodies on a frame chassis depends on many operational factors. For operating organizations and manufacturing plants, it is important to provide for the durability of the bus depending on the operating conditions. The results of this study will allow operating organizations to provide for scheduled repairs, as well as take measures to increase the service life of buses during operation. For manufacturing plants, the findings will make it possible to apply rational technologies and materials to form the service life of the bus body.

This paper considers the application of a method for maximizing polynomials in order to find estimates of the parameters of a multifactorial linear regression provided the random errors of the regression model follow an exponential power distribution. The method used is conceptually close to a maximum likelihood method because it is based on the maximization of selective statistics in the neighborhood of the true values of the evaluated parameters. However, in contrast to the classical parametric approach, it employs a partial probabilistic description in the form of a limited number of statistics of higher orders. The adaptive algorithm of statistical estimation has been synthesized, which takes into consideration the properties of regression residues and makes it possible to find refined values for the estimates of the parameters of a linear multifactorial regression using the numerical Newton-Rafson iterative procedure. Based on the apparatus of the quantity of extracted information, the analytical expressions have been derived that make it possible to analyze the theoretical accuracy (asymptotic variances) of estimates for the method of maximizing polynomials depending on the magnitude of the exponential power distribution parameters. Statistical modeling was employed to perform a comparative analysis of the variance of estimates obtained using the method of maximizing polynomials with the accuracy of classical methods: the least squares and maximum likelihood. Regions of the greatest efficiency for each studied method have been constructed, depending on the magnitude of the parameter of the form of exponential power distribution and sample size. It has been shown that estimates from the polynomial maximization method may demonstrate a much lower variance compared to the estimates from a least-square method. And, in some cases (for flat-topped distributions and in the absence of a priori information), may exceed the estimates from the maximum likelihood method in terms of accuracy

У роботі представлено новий метод мінімізації, що реалізує булеву функцію у класичній мінімальній формі представлення шляхом направленого перебору можливих шляхів мінімізації за критеріями необхідної і достатньої умови – індексний метод. Цей метод є продовженням еволюційного розвитку методів мінімізації шляхом зменшення значення базисного коефіцієнта К: методу мінімізації по частинах, методу паралельної декомпозиції шляхом зменшення К, матричного методу паралельної декомпозиції. Еволюція методів шляхом зменшення значення базисного коефіцієнта К йде шляхом досконалого вивчення будови та структурної організації множини булевих функцій, детального аналізу сильних і слабких сторін уже існуючих попередніх варіантів методів, виявлення критичних місць, що суттєво сповільнюють процес мінімізації, та пошуку альтернативних шляхів прискорення процесу мінімізації. Індексний метод розроблено на основі використання нового способу запису окремих булевих функцій у вигляді індексів значущих рядків таблиці істинності. Завдяки такій формі запису вдалося як реалізувати сильні сторони, шо використовували попередні методи, так і значно поліпшити слабкі етапи попередніх методів, що в цілому дає великий виграш у часі мінімізації. Перевагою методу є двоетапна мінімізація процесу, що дає можливість безпосередньо не використовувати критерій спрямованого сортування. При формуванні повного списку елементів одразу отримують елементи остаточної відповіді без зазначення проміжних результатів. Структурні елементи методу – повний набір можливих елементів кінцевої відповіді для булевих функцій, що містить одну кількість аргументів для значення базового коефіцієнта K=1...n, – формуються ще до початку виконання методу і використовуються як табличне значення. При реалізації методу в стовпцях таблиці істинності обробляються тільки одиниці без нулів, що зменшує кількість об'єктів обробки. Метод реалізується дворівневою обробкою стовпців – перевіркою необхідних і достатніх умов. Машинна реалізація методу використовує розпаралелювання процесу мінімізації. Все це істотно скорочує час мінімізації – основну цінність, що відрізняє цей метод від інших. Розроблений метод мінімізації є однією зі складових частин створення програмного коду, що є основою розробки фрактального комп’ютера. Головною особливістю фрактального комп’ютера є наявність у його програмному коді фрактальних (негладких) функцій, що дозволить радикально розширити його можливості в окремих областях обчислень. На сьогоднішній день жоден iз сучасних комп'ютерів не використовує ці функції в програмному коді.