The aim of this study was to analyze the current international agreements, the Ukrainian legislation on ensuring the educational needs of its national minorities, the observance of their educational rights and their compliance with international standards. The study is conducted on the example of the educational needs of Gypsies, Poles and Hungarians. The materials and methods used made it possible to carry out analytical and research work, identify shortcomings and offer clear proposals for the legal regulation of the educational provision of national minorities. Also, a questionnaire survey was conducted among representatives of national minorities studying in educational institutions in Ukraine. The system of general philosophical and scientific methods was chosen as a methodological basis. It is concluded that, in general, Ukrainian legislation complies with international and European standards of minority education, because it contains rules and guarantees to ensure full understanding of the native language of the national minority and, in the broadest sense, the legislator managed to find a balance between national, moral and cultural interests of these groups of Ukrainian citizens.

No abstract

INTERPRETATION OF APPROACHESМотивовано, що в умовах глобалізованого соціуму особистість нині не є представником виключно певної етнічної групи, навпаки це тільки окремий елемент її ідентичності. В залежності від того як особа позиціонує цю особливість, вона може виступати ключовим чинником в ідентифікації, або другорядним. Доведено, що учасники можуть демонструвати множину, багаторівневу ідентичність: етнічну, національну, європейську, глобальну.Виокремлено підхід відповідно до якого заперечується буттєва інтенція європейської ідентичності та встановлено наступну мотивацію щодо такої позиції: відсутність спільності та єдиноцентричності; відсутність національних та мовних історичних спільностей; відсутність спільної культури.Поряд з цим автором звернено увагу, шо визначений заперечний підхід автоматично не зумовлює сучасний євроскептицизм, науковці цієї школи не є противниками спільного європейського простору, мотивуючи що єдина держава не має передбачати обов'язкову спільну ідентичність. Спільність майбутнього може ставити в основу гуманістичну масову освіту, засоби масової інформації, інституційні умови та культуру, яка об'єднує людей у різних соціальних групах.Доктринальне тлумачення щодо наявності спільної ідентичності має також розгалужену структуру. Виокремлюють два підходи до розвитку європейської ідентичності: суспільний (вмотивовує, що найважливішою основою для розвитку європейської ідентичності є довіра до інших європейських громадян, оскільки це дозволяє європейцям ідентифікувати себе з Європейським Союзом як спільнотою громадян і цінностей); інституційний підхід (спільна європейська ідентичність переважно базується на довірі до політичних інституцій).Також авторами доведено, що розбіжність доктринальних підходів полягає в тому як тлумачити первинно саме поняття ідентичності. Якщо зводити його виключно до спільної історії, традицій та мови, то безумовно, говорити про єдину європейську ідентичність недоречно, проте якщо відійти від вузьконормативного тлумачення розкривається нова парадигма суспільного устрою та необхідної нової державно-правової реальності.Аргументовано, що кризи європейської спільноти сьогодні особливо помітна. Виокремлено причинні фактори цього: різносторонність правової політики щодо сирійських біженців, впровадження єдиної валюти, виходу Великобританії шляхом Brexit, національна боротьба з кризами громадському здоров'ю, яка спричинена пандемією COVSD-19, реакція на війну в Україні, економічну кризу тощо. Саме почуття приналежності громадян Європи стає дедалі важливішим елементом підтримки європейської інтеграції. Доводиться, що освітня сфера для наступного розвитку поколінь в парадигмі спільної європейської ідентичності має суттєве значення.

ПРОБЛЕМИ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СУСПІЛЬСТВІПостановка проблеми. Система права світового рівня нині не є стабільною, піддається кризовим явищам, що зумовлені глобальними зіткненнями різносторонніх інтересів у політичній, економічній, соціальній та екологічній сферах. Ґрунтовні світові тенденції мультикультурної співпраці та національні деформації культурного середовища створюють протиріччя структурній інтеграції та соціальній згуртованості.Суспільство трансформується, тягнучи за собою зміни у правовій парадигмі та національній політиці. Напрямок зміни глобалізованого права неможливо достовірно передбачити. Вказане зумовлює потребу розв'язання багатьох проблем, що виникають в сучасному трансформованому соціумі, серед них одним з найважливіших є питання протидії національного та глобального чинника у суспільно-політичному і державно-правовому житті.Демократичні прагнення держави вимагають формування належної політики у етнічній та національній сферах, забезпечення принципів рівності, толерантності, розвитку культурних прав суб'єктів етнонаціональної політики. Проте в умовах глобальних трансформацій це питання особливо проблемне, оскільки має невизначений характер та майбутні тенденції розвитку світу важко передбачити.Вказане зумовлює потребу додаткового наукового дослідження субординації аспектів національного і глобального в сучасному державотворенні та правотворенні.Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сучасному етапі розвитку української загальнотеоретичної юриспруденції відсутні комплексні дослідження котрі б репрезентували аналізі закономірностей формування нормативно-правового забезпечення стратегії національної політики держави в умовах боротьби глобальних патерн та етнонаціональних ціннісних проявів.Проблеми забезпечення та захисту прав людини, зміни ціннісних парадигм окремих груп суспільства, правового регулювання прав національних меншин, функціонування правової глобалізації та нівелювання державного суверенітету були предметом розгляду таких науковців: О.М. Балинської, Н.П. Бортник, І.Жаровської, Н.Ортинської, М.Ю. Щирби та інших. Безумовно ширше це питання досліджували представники іноземних правових шкіл, зокрема I Zlătescu, B. Parker, S.Hobolt, R. Kastoryano та інші.Ціллю цієї наукової статті є розгляд сучасних тенденцій розуміння можливостей збалансування національної ідентичності та правової глобалізації у правовій політиці демократичної держави.Виклад основних положень. Глобалізація є складним явищем і включає в себе безліч процесів, які стосуються різних сфер суспільства. Глобалізація не означає просто «поширення», а й «взаємозалежність». Одне з найуживаніших визначень концепція представляє глобалізацію більше як процес, за допомогою якого географічна відстань стає все менш важливим фактором встановлення та розвитку транскордонних відносин економічного характеру, політичного та соціально-культурного (Zlătescu, 2019, c.200). Глобалізація -це мультикультурний процес, який є результатом подій в одній частині земної кулі з наслідками для суспільств і проблеми в інших частин...

No abstract