Метою статті є визначення особливостей антипольського вектору діяльності Почаївського відділу Союзу російського народу і православного духовенства Волині на початку ХХ ст. Проаналізовано ключові фактори, які вплинули на ускладнення міжнаціональних взаємовідносин у регіоні. Встановлено, що в результаті активної та цілеспрямованої діяльності чорносотенців на Волині спостерігалося загострення не лише міжнаціональних, а й міжконфесійних взаємовідносин. Методологія дослідження ґрунтується на використанні як загальнонаукових методів дослідження (узагальнення, аналізу й синтезу), так і спеціальних історичних (порівняльно-історичного та хронологічного), що у поєднанні з принципами історизму, поліфакторності та об’єктивності сприяли неупередженому висвітленню поставлених завдань. Наукова новизна роботи полягає у тому, що автори, на основі матеріалів періодичної преси досліджуваного періоду й архівних документів, з’ясували особливості антипольської діяльності чорносотенців і православного духовенства на Волині на початку ХХ ст., проаналізували результати досліджуваного напряму діяльності Союзу російського народу. Висновки. Доведено, що спільно з кліром Російської православної церкви, провідні діячі якої були ідеологами чорносотенного руху на Волині, «союзники» також активно протидіяли зростанню впливів Римо-католицької церкви у регіоні. Окрему увагу приділено участі у виборах до Державної думи та протистоянню чорносотенців і польських поміщиків, залученню до цього протистояння представників органів влади, які їх підтримували і намагалися послабити впливи польської аристократії, що, зрештою, визначалося внутрішньою політикою імперії. На основі неупередженого аналізу документів з’ясовано, що «союзники» у протидії зростанню впливів римо-католиків у досліджуваний період на сторінках своїх пресових видань часто друкували сфабриковані звинувачення проти опонентів. У цьому напрямі чорносотенці діяли в контексті внутрішньої політики імперії. Завдяки підтримці органів влади, вони мали змогу проводити активну та войовничу антипольську кампанію. Це робилося з чітко визначеною метою: послабити у регіоні позиції та впливи польської аристократії, котра, незважаючи на довготривале перебування регіону в складі імперії, зберігала свою національну ідентичність і конфесійну належність, а це суперечило імперським планам з русифікації регіону.

У статті визначаються особливості згадування про зв’язок між (не)вживанням алкоголю серед мешканців та перебігом війни в публікаціях на сторінках «Киевских епархиальных ведомостей» відтоді, як Російська імперія вступила у війну, і до того, як Микола ІІ зрікся престолу. Автори більшості досліджуваних статей, оглядів інших видань, повчань, проповідей та відозв до вірян характеризували війну як особливо сприятливий час для спільної боротьби проти алкоголю, застосовуючи до останнього пропагандистський прийом демонізації, нарівні з тим самим щодо противника. Допускалися оцінки пияцтва як настільки нездоланної сили, що для її знищення війні варто було початися, а також як однієї з перепон на шляху до перемоги. Безумовна тверезість звеличувалась як частина православного стилю життя народу (безумовно номінованого російським без урахування реального етнічного складу єпархії) на противагу ворожому «німецькому». Окрім розміщення дописів, які надійшли від сторонніх авторів, простежується активність у висвітленні проблеми членів редколегії, зокрема важливими є підбірки з іншоєпархіальних видань, котрі також засвідчують прагнення долучати читачів до загальнодержавного інформаційного поля. Загалом серед матеріалів, цілковито або частково присвячених зв’язкам між (не)споживанням спиртного та перебігом Першої світової війни (на різних її стадіях від перших днів мобілізації в імперії до періоду, коли держава перебувала на межі революції), редколегія «Киевских епархиальных ведомостей» послідовно обирала до друку ті, чиї автори поділяли запрограмовану ще в синодальному зверненні (розміщеному у випуску за 17 серпня 1914 р.) думку про те, що алкоголь – один із найнебезпечніших ворогів Російської імперії в цілому й кожного її підданого зокрема. Перспективними є поглиблений аналіз антиалкогольних публікацій у КЕВ, де зв’язки з ходом війни прямо не вибудовуються, а також порівняння досліджуваних матеріалів із розміщеними у «відомостях» інших єпархій.