Розвиток сучасного суспільства доводить, що освіта і культура покликані стати важливими індикаторами суспільного поступу, а цінності людського життя вибудовуються в універсальну ієрархію, де моральні категорії добра, гідності, справедливості, любові, честі мусять зайняти панівну сходинку. Важливою проблемою стає освітня парадигма у розумінні освіти для сталого розвитку, яка сьогодні активно обговорюється й обґрунтовується вченими усього світу. Мова іде про навчання людини впродовж усього життя, бо ті знання, які ми отримуємо у закладах освіти сьогодні стають неактуальними уже через кілька років. Це означає, своєю чергою, що знання перестають бути метою освіти. Сучасні реалії свідчать про те, що Україна активно працює у царині продовження терміну освіти кожного громадянина засобом неформальної та інформальної освіти. Світові тенденції вказують на те, що саме освіта впродовж життя може забезпечити сталий поступальний рух суспільства загалом, та громадянина зокрема.

Педагогічну інновацію визначаємо як процес оновлення чи вдосконалення теорії і практики освіти, що оптимізує досягнення її мети. В основу інноваційної діяльності мають бути покладені системний і компетентнісний підходи; принцип науковості; важливою ознакою освітніх інновацій є його структурованість; інновації в освіті мають бути спрямовані на гарантоване досягнення цілей освітнього процесу, складати цілісну канву навчального процесу і забезпечувати прогнозований результат.

У статті досліджено, що індивідуальна програма розвитку – це документ, який визначає індивідуальні напрями та вимоги до навчання, характер освітніх послуг, форми підтримки, а також гарантує забезпечення права на якісну освіту дітей з особливими освітніми потребами. Зʼясовано, що основне завдання індивідуальної програми розвитку – забезпечити індивідуальний підхід до потреб таких осіб, заснований на потенціалі їх фізичного, психологічного та соціального розвитку, а також планування й обовʼязкову реалізацію необхідних освітніх стратегій для цієї категорії учнів. Обґрунтовано алгоритм упровадження індивідуальної програми розвитку в умовах закладу загальної середньої освіти, який складається з підготовчого, основного та підсумкового етапів.

У статті досліджено регіональний контекст розвитку педагогічної біобібліографістики України. Здійснено систематизацію та аналіз сучасних біобібліографічних видань (покажчиків) як важливого чинника і засобу організації науково-дослідницької роботи та вдосконалення освітнього процесу в закладах вищої школи. Показано, що значна частина підготовлених регіональними освітніми закладами і бібліотеками біобібліографічних видань про відомих педагогів минулого має дидактичну спрямованість та орієнтовані на використання в освітньому процесі. Із цією метою урізноманітнювалися форми каталогізації і презентації їхніх матеріалів. Узагальнено досвід видання і способи презентації регіональними науковими й освітніми закладами та бібліотеками біобібліографічних покажчиків і посібників науково-дослідницького спрямування, які за різними критеріями систематизують літературу про творчість і життєдіяльність відомих учених, педагогів, громадських діячів. Виокремлено групу бібліографічних видань, які каталогізують раритети і рідкісні праці вчених, що зберігаються у сховищах регіональних закладів вищої освіти України. Розкрито практику підготовки комплексних видань, які систематизують бібліографію праць українських педагогів і культурно-освітніх діячів, наукові студії про їхню життєдіяльність та тексти їхніх творів, епістолярій, інші документальні матеріали. З кінця ХХ ст. посилювалося зміщення акцентів на підготовку біобібліографічних покажчиків, присвячених сучасним ученим-педагогам і освітнім діячам. Розкрито основні риси і тенденції цього процесу: активізація підготовки бібліографічних видань, що репрезентують здобутки творчих колективів наукових і освітніх закладів та їхніх підрозділів (факультетів, кафедр тощо); посилення системного характеру такої діяльності завдяки серійному виданню покажчиків; удосконалення їхньої структури і наукового апарату завдяки дотриманню державних стандартів тощо. Ключові слова: педагогічна бібліографія, біобібліографічні видання, регіональні заклади вищої освіти.

Parfanovych and others are briefly analyzed. The activity of the Medical Commission of the Shevchenko Scientific Society in Lviv is analyzed. The contribution of Ye. Ozarkevych as the founder of the Ukrainian medical science in Galicia to the organization of the Ukrainian medical movement, the foundation of public medical care, the creator of Ukrainian medical terminology is emphasized. It is concluded that in the studied period, science was an organic component of public medical care of the Ukrainian people of Galicia. The authors consider it as a distinctive, unique phenomenon, as a social phenomenon. Science was put "at the service of the people", it was mobile and quickly responded to the challenges that life made up: the scientific research focused on pressing issues of the contemporary society (prevention and treatment of infectious diseases (tuberculosis, abdominal typhus, venereal diseases, etc.), healthcare of the mother and the child (research in the field of gynecology), the fight against cancer, prevention and treatment of childhood illness, etc.). The students who were members of the "Medychna Hromada" actively participated in the development of Ukrainian medical science. Ukrainian medical scientists took part in international medical forums, got acquainted with the achievements of European and world medicine through the subscription of medical periodicals, reading medical literature, publishing on the pages of Ukrainian medical journals the achievements of world medicine, etc. Almost all Ukrainian doctors and medical students were active participants of public life, belonged to two, or even more societies, and also headed them. It is emphasized on the unity of medical theory and medical practice. To characterize the development of the Ukrainian medical science of the studied period, the word "first" is appropriate: the first Ukrainian medical scientific institution, the first outpatient clinic ("Narodna Lichnytsia"), the first Ukrainian medical scientific journal ("Likarskyi Visnyk"), the first Ukrainian Medical Society (ULT), the first Secret Medical Courses, the first Ukrainian Higher School (UTU), the first Ukrainian Hospital named after A. Sheptytskyi, the first Ukrainian-language popular scientific medical journal ("Zdorovlie"), the first female scientist, the first female student of medicine, the first female professor (S. Okunevska-Morachevska), the first medical scientist (I. Gorbachevskyi), the first scientific articles on health resort (Ye. Ozarkevych), the first Ukrainian scientific medical terminology (Ye. Ozarkevych), the first doctor-radiologist (M. Panchyshyn), the first Minister of Health in the world (I. Gorbachevskyi), the first Ukrainian doctor-electrocardiogram (R. Osinchuk), the first Ukrainian-language textbooks on psychology and logic (S. Balei) and so on.