Стаття присвячена аналізу освітнього середовища, у якому формувався Василь Стефаник як письменник, громадсько-просвітницький, чиє 150-річчя з дня народження цьогоріч відзначають на державному рівні в Україні. Схарактеризовано періоди життєдіяльності, пов’язані зі здобуттям освіти: початкова освіта (навчання у Русові (трикласна народна школа (1878–1880)) та в Снятині (виділова, тобто вища початкова школа) (1880–1883)); гімназійна освіта (Коломийська державна гімназія (1883–1890), Дрогобицька державна гімназія імені Франца Йосифа I (1891–1892)); університетські студії (медичний факультет Ягеллонського університету (1892–1900)); та самоосвіта, яка тривала впродовж усього життя.

У статті досліджено регіональний контекст розвитку педагогічної біобібліографістики України. Здійснено систематизацію та аналіз сучасних біобібліографічних видань (покажчиків) як важливого чинника і засобу організації науково-дослідницької роботи та вдосконалення освітнього процесу в закладах вищої школи. Показано, що значна частина підготовлених регіональними освітніми закладами і бібліотеками біобібліографічних видань про відомих педагогів минулого має дидактичну спрямованість та орієнтовані на використання в освітньому процесі. Із цією метою урізноманітнювалися форми каталогізації і презентації їхніх матеріалів. Узагальнено досвід видання і способи презентації регіональними науковими й освітніми закладами та бібліотеками біобібліографічних покажчиків і посібників науково-дослідницького спрямування, які за різними критеріями систематизують літературу про творчість і життєдіяльність відомих учених, педагогів, громадських діячів. Виокремлено групу бібліографічних видань, які каталогізують раритети і рідкісні праці вчених, що зберігаються у сховищах регіональних закладів вищої освіти України. Розкрито практику підготовки комплексних видань, які систематизують бібліографію праць українських педагогів і культурно-освітніх діячів, наукові студії про їхню життєдіяльність та тексти їхніх творів, епістолярій, інші документальні матеріали. З кінця ХХ ст. посилювалося зміщення акцентів на підготовку біобібліографічних покажчиків, присвячених сучасним ученим-педагогам і освітнім діячам. Розкрито основні риси і тенденції цього процесу: активізація підготовки бібліографічних видань, що репрезентують здобутки творчих колективів наукових і освітніх закладів та їхніх підрозділів (факультетів, кафедр тощо); посилення системного характеру такої діяльності завдяки серійному виданню покажчиків; удосконалення їхньої структури і наукового апарату завдяки дотриманню державних стандартів тощо. Ключові слова: педагогічна бібліографія, біобібліографічні видання, регіональні заклади вищої освіти.

Розвиток інформаційних і освітньо-педагогічних технологій, нарощування нових знань у всіх галузях науки, підвищення вимог до підготовки конкурентоспроможного фахівця актуалізують проблему вивчення теорії і практики самоосвіти майбутнього педагога. В основу його аналізу покладена модель, що складається з трьох систем координат, які передбачають: "по вертикалі"-з'ясування еволюції поглядів на самоосвіту у процесі розвитку суспільної і педагогічної думки з акцентом на періоді 90-х рр. ХХ-початку ХХІ ст.; "по горизонталі"-узагальнення основних підходів, рефлексій, дефініцій цього феномена як складника професійної підготовки майбутніх викладачів; "по діагоналі"-синтез означених та інших аспектів крізь призму науково-педагогічного дискурсу. Ключові слова: самоосвіта; самостійна робота; самоосвітня діяльність; самовиховання; науковопедагогічний дискурс. Літ. 13.

У статті узагальнено досвід професійної туристичної освіти в США і Швейцарії в рецепції українських учених компаративістів та контексті його використання в Україні. Актуальність і практична значущість проблеми зумовлена розвитком туризму як чинника полікультурного виховання особистості. Це спричинює потребу розширення і вдосконалення національної системи професійної підготовки менеджерів туризму. Виходячи з аналізу доробку вітчизняних учених-компаративістів про розвиток професійної туристичної освіти в США, з’ясовано можливості його використання для вдосконалення підготовки менеджерів туризму в Україні (моделі професійної підготовки фахівців за критерієм співвідношення між туризмом та індустрією гостинності; надання студентам широких можливостей щодо вибору профілю і спеціальності навчання відповідно до їхніх інтересів і здібностей; динамізм, гнучкість організації освітнього процесу у вишах та його здатність до модернізації відповідно до суспільних запитів і викликів ринку праці; міждисциплінарність і науково-дослідницька спрямованість процесу професійної підготовки тощо). Швейцарська модель туристичної освіти вважається однією з найкращих у Європі завдяки покладеним в її основу засадам диверсифікації освітніх послуг; цілеспрямованому переформатуванню переліку професійних кваліфікацій та оновленню змісту освітніх програм відповідно ринку праці; тісної співпраці профільних закладів освіти з галузевими організаціями і громадськими інституціями тощо. Зважаючи на актуалізовані наукові парадигми та концепти реформування системи освіти України, використання досвіду США і Швейцарії є ефективним і перспективним для розвитку і вдосконаленні національної моделі професійної підготовки майбутніх менеджерів туризму.

У статті здійснено аналіз інтерпретацій коучингу,що випливають з доробку його провідних західних ідеологів (М. Аткінсон, Т. Голлвей, М. Дауні, К. Дуглас, А. Ківінська, Г. Кімсі-Хауз, Ф. Кліффорд, С. Кові, С. Маєвська, К. Пеп’як-Ковальська, Е. Парслоу, Т. Рає, М. Рей, Ф. Сандал, С. Торпі, Л. Уітворт, Дж. Уітмор, Т. Чойс, Е. Швец та ін.). Визначено спільне та особливe у тлумаченні коучингу в західному та українському науковому дискурсі.