Статтю присвячено дослідженню найновітніших (2021 рік) динамічних змін у мовному законодавстві, соціолінгвістиці, політичній лексикографії. Висвітлено процес покрокової імплементації Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (статті 30, 31) і позитивну та негативну реакцію суспільства на цю законодавчу процедуру, вияскравлено нові реалії правового становища української мови. Крізь призму аксіології з’ясовано зміст важливих для досліджуваного періоду суспільних дискусій про латинізацію української мови та український (наш, слобожанський) варіант російської мови, про зміну назву держави України (Русь-Україна) й закріплення за державною мовою подвійної номінації (українська, руська).

No abstract

У статті схарактеризовано сполучувальний ресурс, значеннєвий потенціал локативних префіксів. Вирізнено, зокрема, три семантичні групи просторових префіксів («місце дії», «напрям руху», «шлях руху»), установлено семантичну структуру кожного конкретного репрезентанта цих груп, з’ясовано умови формування спектра диференційованих значень. Основну увагу приділено інтерпретуванню безпосередньої префіксально-прийменникової кореляції, що є найважливішим маркером статичної, директивної (лативної, аблативної, лативно-аблативної) або транзитивної семантики. Проаналізовано також внутрішньосистемні зв’язки між префіксами, передусім їхні синонімічні можливості. Ключові слова: локативні префікси, статична, директивна, транзитивна семантика, прийменникові кореляти, префіксально-прийменникова кореляція, семантична диференціація.

У статті схарактеризовано механізм концептуалізації локативності за участю різних мовних засобів. Розкрито, зокрема, роль просторового орієнтира, репрезентованого припредикатним поширювачем речень структурної моделі Sub + Praed + Adv loc із семантичним описом «носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака + просторові межі реалізації процесуальної ознаки», у встановленні конкретного типу статичної, директивної або транзитивної локативності. Вирізнено такі форми ідентифікування локативного орієнтира, як симетрійність / асиметрійність, реальність / ірреальність (метонімійність), з'ясовано специфіку вербалізації їх. Ключові слова: механізм локалізації, просторовий (локативний) орієнтир, статичність / директивність / транзитивність, симетрійна / асиметрійна концептуалізація простору, реальна / ірреальна (метонімійна) концептуалізація простору.Постановка наукової проблеми. Відомо, що простір є важливим атрибутом матерії, загальною формою буття її, тобто «немає матерії, яка б не була наділена просторовими властивостями, як і не існує і простору самого по собі, поза матерією й незалежно від неї» (Кобозева, 153). Онтологічна категорія простору одержала різнобічну інтерпретацію на рівні окремих наук, а також тих, що з'явилися на їх покордонні. Філософське трактування локативності фокусує в загальних контурах усі її іманентні характеристики. Воно слугує засадничою базою для лінгвістичного інтерпретування категорії локативності. У мовознавстві під локативністю розуміють «семантичну категорію, до якої входять усі різновиди просторового значення» («Українська мова», 337). Вона «виражає відображені у свідомості людей різноманітні просторові відношення предметів і явищ, зокрема їхнє місцеперебування, напрямок руху, контактність та дистантність розташування і под.» (там само). Конкретним репрезентантом просторових відношень є те або те обмежене певними координатами місце. Місце -це простір, що являє собою верхній шар маси речовини, рідини й т. ін., на якій щось відбувається, хтось або щось розміщується, реальний або уявлюваний простір, на якому хтось перебуває або щось розташовується. Складний механізм локативності найоб'єктивніше віддзеркалює речення з такими денотативними ситуаціями: «хтось (щось) десь перебуває», напр.: Народ молився по костьолах (А. Чайковський); «хтось (щось) кудись прямує з фіксацією просторових координат -старту, фінішу, старту й фінішу водночас», напр.: Вилетіли з краю далекого журавлі (Д. Загул), Він поїхав на Далекий Схід (Ю. Яновський), Люди з першого залу вискакують на коридор (О. Гаврилюк); «хтось (щось) кудись прямує без фіксації просторових координат», напр.: Біжать через місток семінаристи (Т. Осьмачка).

The article reviews the periphrastic potential of the particular discourse – Oles Honchar’s literary article “The Immortal Poltavite” The facts mentioned in O. Honchar’s work give grounds to assert that the descriptive structures based on identifying semes are united into separate paradigmatic fields, the main ones being as follows: ‘Ivan Kotliarevsky’, “’Eneyida’ by Ivan Kotliarevsky”, “’Natalka Poltavka’ (Natalka from Poltava) by Ivan Kotliarevsky”, “’Moskal Charivnyk’ (The Muscovite Sorcerer) by Ivan Kotliarevsky”. The narrow semantic groups can be defined as peripheral paradigms. The study has singled out these paradigms and their component structure. The anthroponym ‘Ivan Kotliarevsky’ and the biblionym ‘Eneyida’ have the most extended paradigmatic formations. As for the degree of emotional constituents, the secondary nominations can be differentiated as descriptive constructions and figurative nominations. The former relates to anthroponym ‘Ivan Kotliarevsky’, and his specific authorship in particular. It has been proved that the main purpose of these periphrases is to avoid the repetition of the anthroponym ‘Ivan Kotliarevsky’ in short texts. The research has revealed the nuclear formations among the figurative nominations, i.e. the ones that convey the highest degree of evaluation. They refer to general constructions such as the “founder of the new Ukrainian literature”, “the first representative of the Ukrainian classic literature”, and the individual author-described syntactical structures, such as the “cheerful life-loving genius”, “the true son of Ukraine”. The author has analyzed the figurative potential of the periphrases and used the method of component analysis, and the elements of the semasiological evaluation. This made it possible to interpret the textural functions of descriptive constructions and figurative nominations of the anthroponym ‘Ivan Kotliarevsky’, and biblionyms ‘Eneyida’, ‘Natalka Poltavka’, ‘Moskal Charivnyk’ in different ways. This article has defined the generic hyponym-hyperonym and synonymic relationships between the described secondary nominations. The first type of relationship relates to biblionyms, the second one deals with the anthroponyms and biblionyms. The research has proved the periphrasis to be an important source that reveals the significance Ivan Kotliarevsky’s personality in the history of either Ukrainian or world literature and culture.