У статті схарактеризовано механізм концептуалізації локативності за участю різних мовних засобів. Розкрито, зокрема, роль просторового орієнтира, репрезентованого припредикатним поширювачем речень структурної моделі Sub + Praed + Adv loc із семантичним описом «носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака + просторові межі реалізації процесуальної ознаки», у встановленні конкретного типу статичної, директивної або транзитивної локативності. Вирізнено такі форми ідентифікування локативного орієнтира, як симетрійність / асиметрійність, реальність / ірреальність (метонімійність), з'ясовано специфіку вербалізації їх. Ключові слова: механізм локалізації, просторовий (локативний) орієнтир, статичність / директивність / транзитивність, симетрійна / асиметрійна концептуалізація простору, реальна / ірреальна (метонімійна) концептуалізація простору.Постановка наукової проблеми. Відомо, що простір є важливим атрибутом матерії, загальною формою буття її, тобто «немає матерії, яка б не була наділена просторовими властивостями, як і не існує і простору самого по собі, поза матерією й незалежно від неї» (Кобозева, 153). Онтологічна категорія простору одержала різнобічну інтерпретацію на рівні окремих наук, а також тих, що з'явилися на їх покордонні. Філософське трактування локативності фокусує в загальних контурах усі її іманентні характеристики. Воно слугує засадничою базою для лінгвістичного інтерпретування категорії локативності. У мовознавстві під локативністю розуміють «семантичну категорію, до якої входять усі різновиди просторового значення» («Українська мова», 337). Вона «виражає відображені у свідомості людей різноманітні просторові відношення предметів і явищ, зокрема їхнє місцеперебування, напрямок руху, контактність та дистантність розташування і под.» (там само). Конкретним репрезентантом просторових відношень є те або те обмежене певними координатами місце. Місце -це простір, що являє собою верхній шар маси речовини, рідини й т. ін., на якій щось відбувається, хтось або щось розміщується, реальний або уявлюваний простір, на якому хтось перебуває або щось розташовується. Складний механізм локативності найоб'єктивніше віддзеркалює речення з такими денотативними ситуаціями: «хтось (щось) десь перебуває», напр.: Народ молився по костьолах (А. Чайковський); «хтось (щось) кудись прямує з фіксацією просторових координат -старту, фінішу, старту й фінішу водночас», напр.: Вилетіли з краю далекого журавлі (Д. Загул), Він поїхав на Далекий Схід (Ю. Яновський), Люди з першого залу вискакують на коридор (О. Гаврилюк); «хтось (щось) кудись прямує без фіксації просторових координат», напр.: Біжать через місток семінаристи (Т. Осьмачка).

The article analyzes the scientific sources on the interpretation of the terms "competence" and "competence" in the theory of education. The results of the analysis of different approaches of foreign and domestic researchers to interpret the concepts of "competence", "competence" and "professional competence" are substantiated. According to the normative documents, today there is a need to introduce a competent approach to the field of education, the newest methods and technologies of training, innovative approaches to training future specialists in terms of not just a set of knowledge, skills but also as a set of competences and abilities of a graduate to realize work tasks. Given the growing demand for young competent professionals in today's job market, most scholars emphasize the need to train them on the basis of a competency-based approach. Subject technological and technological competence develops in objecttransformative design and technological activity. Actually for this reason, the basic core of modern labor training in the main school is the design and technological activity as a universal method of cognition and transformation of reality: from thought to its realization. In the course of this work creative thinking of students is formed, their ability to solve problems in various fields of activity. The key educational product of any student in the course of labor training is the developed design and technological competencethe conscious possession of methods and operations of design and technological activities for the effective solution of the problem (creation and production of the object of labor) in social and communicative interaction with others.

The process of designing new design objects, especially in the fashion industry, is extremely complex and multi-elemental, as it involves not only the mind, knowledge and skills of the artist, but also his inner feelings and observations. This process consists of a number of defined stagesfrom the idea-concept, through the formulation of tasks, the formation of the concept and the choice combined in a different sequence of techniques, means and methods of design to the implementation of the idea in life. The question of choice and application of one particular design method, or their complex, in each case under consideration, stands in front of the developer and requires him as an awareness of the design objectives and understanding of the possibilities of the used methods. To solve the creative problem of using traditional design methods does not give new interesting solutions. Therefore, it is important to activate the creative search, which is aimed at developing the students' creative thinking and intensifying the design process. It may be fruitful to study and put into practice, together with traditional empirical techniques, non-traditional methods, so-called technological techniques of creativity. These techniques can be successfully designed for the educational process in general and higher education. There are many different heuristic methods that can awaken students' initiative, reveal their individual creative abilities, develop the logic of thinking in a professional direction, regulate and intensify the process of creative search. Along with this, there is a need to develop methods of teaching the artistic design of students' clothing and adapt to the modern curricula of higher education institutions, to expand the experience of learning new pedagogical technologies. The task of scientists is to bring these methods closer to the needs of pedagogical practice.

У статті для вирішення загального наукового завдання – з’ясування тенденцій формування соціальної самовизначеності підлітків у педагогічній науці і практиці першої половини ХХ століття – проведено теоретичний аналіз особливостей і структури соціальної самовизначеності дітей підліткового віку в сучасній психолого-педагогічній науці та практиці; з’ясовано низку понять, базових для поняття «соціальна самовизначеність підлітків», які відображують особливості і структуру досліджуваного феномену та шляхи його реалізації в умовах педагогічної і психологічної підтримки школи.