Під час організації освітнього процесу заклад вищої освіти керується Державними стандартами, затвердженими Міністерством освіти і науки України, що відображають зміст навчання у вищій школі відповідно до напрямів та спеціальностей. Фахова підготовка передбачає набуття студентами теоретичних знань з основ наук відповідної спеціальності і спеціалізації і вироблення практичних умінь та навичок, необхідних для здійснення професійної діяльності. Суттєвого значення для успішної співпраці викладача і студента має індивідуалізація навчання,що є ефективним фактором оптимізації навчання. Як правило, перехід до нового соціального середовища супроводжується напруженням механізмів адаптації, а в окремих випадках має місце їх перенавантаження та ламання. Для студентів (курсантів) навчання є орієнтиром у самоорганізації і самоконтролі за якістю оволодіння професійною діяльністю. Дієвим стимулом активності студентів(курсантів) є педагогічне оцінювання. В статті акцентується увага на тому що,для проведення ефективної та навчальної роботи серед студентів( курсантів) потрібно враховувати їхні культурні, релігійні та психологічні особливості, акцентуючи увагу на психологію та етику поведінки, соціально-психологічні аспекти формування особистості.Зазначено, що однією з важливих передумов забезпечення ефективності освітнього процесу є врахування особливостей адаптації курсантів до соціально-психологічного середовища в умовах закладу вищої освіти. Адже курсанти повинні не лише навчитись ефективно організовувати свою навчальну діяльність в університеті, а й пройти складний процес пристосування та адаптації в новому соціально-психологічному середовищі, набути навичок професійного спілкування, вивчити дисципліни за фахом. У результаті дослідження визначили, що найбільш складною та індивідуалізованою є психологічна адаптація. Автори дійшли висновку, що створення належних психолого-педагогічних умов для адаптації студента(курсанта) до навчальної діяльності допомагає запобігти негативним явищам в їхній психіці. І, навпаки, несприятливі умови перебування студентів (курсантів) призводять до порушення в них психічної рівноваги, лабільності нервової системи, виникнення емоційної нестабільності та, як результат, часткової або повної втрати мотивації до подальшого навчання.

У статті автори акцентують увагу на тому, що зміст та форми підвищення кваліфікації викладачів повинні урізноманітнюватися з урахуванням рівня професіоналізму, досвіду викладання дисциплін та педагогічної майстерності. Зміст довгострокового підвищення кваліфікації має відповідати новітнім досягненням психолого-педагогічних наук, професійної освіти, інноваційним процесам, програмним цілям закладів вищої освіти, індивідуальним освітнім запитам педагогічних працівників та реалізуватись на основі діагностичного, компетентнісного та практико-спрямованого підходів. Дійшли висновків у необхідності перегляду чинної і створенні неперервної системи підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів, яка б враховувала сучасні тенденції, досвід провідних країн Європи та світу й національні особливості. Вона має бути гнучкою, динамічною, адекватною вимогам конкретних освітніх закладів і враховувати рівень професійної компетентності викладачів.

У статті висвітлено особливості використання діалогічних методів під час викладання навчальних дисциплін «Історія України та української культури» й «Українська мова за професійним спрямуванням». Визначено значення зазначених навчальних дисциплін для формування особистісного потенціалу майбутніх захисників кордону, патріотизму та відданості Батьківщині. Детально розкрито необхідність опанування майбутніми офіцерами-прикордонниками комунікативними уміннями і навичками, формування у них відповідного типу мовної та комунікативної поведінки. З’ясовано, що під час вивчення навчальних дисциплін «Історія України та української культури» й «Українська мова за професійним спрямуванням» важливе значення має використання діалогових методів навчання, зокрема евристичних бесід, презентацій, «мозкового штурму», «круглих столів», «ділових ігор», практичних групових й індивідуальних вправ, обговорень відеозаписів тощо. Запропоновано під час вивчення «Історії України та української культури» методом «мозкового штурму» та під час «круглих столів» обговорювати низку проблем щодо походження української держави, творення русько-української нації, ґенези українського козацтва, особливостей формування масової свідомості сучасної України, різних моделей української ідентичності. Це дозволить розширити розуміння курсантами актуальних проблем української історії, удосконалити їхні вміння аргументувати свою думку та слухати інших. Щодо навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» авторки вважають, що використання діалогічних методів дозволяє підготувати майбутніх офіцерів-прикордонників до професійної комунікації з громадянами у пунктах пропуску через державний кордон. Запропоновано для розвитку навичок професійної взаємодії та комунікації майбутніх офіцерів-прикордонників навчати їх вести діалог, узгоджувати зусилля, підтримувати зворотній зв’язок, досягати взаєморозуміння. Детально розкрито значення «ділових ігор», які є важливим елементом спільної діяльності щодо вирішення професійно важливих завдань. Загалом доведено, що використання діалогічних методів дозволяє розширити простір співробітництва на рівнях «викладач – курсант», «курсант – курсант», вчити курсантів комунікативно виправдано користуватися мовними засобами у різних сферах і жанрах мовлення, спільно вирішувати проблеми.

У статті проаналізовано основні аспекти дослідження стресорів у юнацькому віці; розкрито сутність понять “стрес”, “стресори”; висвітлені передумови виникнення стресу в сучасних умовах; охарактеризовані основні стресори у юнацькому віці. З’ясовано, що причиною стресів можуть бути будь-які фактори, які викликають страх і тривогу. Найбільш поширеними факторами розвитку психоемоційного стресу у молоді слід вважати такі: високий рівень особистісної тривожності, невідповідність розкладу уроків гігієнічним вимогам, нервово-психічні напруження під час складання іспитів, неврахування педагогами типологічних  oсобливостей вищої нервової діяльності школярів, надмірна інформаційна перенасиченість предметів, ускладненість навчальних програм, булінг з боку однолітків. Найбільш загальні об’єктивні та суб’єктивні причини виникнення емоційного стресу можна пов’язати з розходженням між очікуваними подіями та реальністю. Проблема стресів у юнацькому віці є надзвичайно актуальною та важливою для вирішення цілої низки як педагогічних, так і психологічних питань. Важливим складником роботи з молоддю є формування життєстійкості, або стійкості до стресу (rеsіlіеnсе). Це означає здатність людини чинити опір впливові несприятливих зовнішніх факторів. Структура стресового стану молоді містить емоційні, мотиваційні, інтелектуальні й інші компоненти. Крім того, для отримання даних про повний набір ознак стресу, частоту їх розподілу, приймаючи до уваги індивідуальні розбіжності, необхідно зважати на поведінкові, інтелектуальні та фізіологічні прояви стресового стану, що вимагає пошуку шляхів подолання стресів у юнацькому віці та методів раціонального використання особистісних резервів у боротьбі зі стресами.

У статті проаналізовано особливості проблемного навчання у психолого-педагогічній підготовці курсантів; розкрито сутність понять “проблемне навчання”, “проблемна ситуація”; висвітлено особливості використання засобів і методів проблемного навчання курсантів.З’ясовано, що основними перевагами проблемного навчання є те, що воно розвиває здібності курсантів як суб’єктів учіння; викликає у них інтерес до навчання; робить навчальний матеріал більш доказовим і переконливішим; сприяє формуванню стійких знань; впливає на емоційну сферу курсантів, що сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, здатної вирішувати майбутні професійні і життєві проблеми; розвиває навички дослідницької та проблемно-пошукової роботи. Проблемне навчання сприяє реалізації таких цілей, як формування у курсантів необхідної системи знань, умінь та навичок; досягнення відповідного ступеня сформованості здібностей курсантів до самовдосконалення та самоосвіти; формування особливого стилю розумової діяльності, самостійності і дослідницької активності курсантів. Формування науково-дослідницької компетентності курсантів відбувається за допомогою таких методів: проблемний виклад, частково-пошукові та дослідницькі методи, які спонукають курсантів до активного пошуку правильної відповіді, інтелектуального розвитку, формують комунікативні та дослідницькі вміння, навички роботи у команді та діяти залежно від ситуації тощо. До цієї групи можна віднести такі методи, як алгоритмічно-дійові методи навчання (робота в малих групах, кейс-методи, мозкові штурми, дискусії, рольові та дидактичні ігри тощо). Проблемне навчання є необхідним, оскільки воно формує гармонійно розвинену творчу особистість, яка здатна до самоаналізу, саморозвитку, логічно мислити, знаходити рішення у різноманітних проблемних ситуаціях, систематизувати і накопичувати знання. Тому психолого-педагогічну підготовку курсантів варто здійснювати, активно впроваджуючи та застосовуючи методи проблемного навчання, які є дієвим фактором в контексті формування професійної компетентності майбутніх офіцерів.