Мета розвідки полягає у спробі  проаналізувати асортимент грошового ринку Поділля ХІV–ХVІ ст. через призму нових знахідок-скарбів останніх півтора десятка років. Особлива увага звернена на монети, які надходили з Криму, Північного Причорномор’я, Нижнього Придністров’я та Приазов’я, знайдені переважно на Кучманському  шляху, що проходив з  Криму до Львова, через межиріччя Південного Бугу та  Дністра. Методологія дослідження базується на принципах: історизму, об’єктивності, всебічності, цілісності, системності, проблемно-хронологічному.  Наукова новизна  полягає у комплексному дослідженні скарбів Поділля ХІV–ХVІ ст. Висновки. Проаналізувавши та порівнявши склад монетних та монетно-речових скарбів короткотривалого та довготривалого накопичення, можна зробити висновок, що вони є важливими речовими джерелами вивчення грошового обігу Поділля у досліджуваний період. 15 скарбових комплексів другої половини XІV–XVI ст. чітко прослідковують весь спектр європейських та східних номіналів, країни-емітенти, техніки карбування монет, задіяних у внутрішній  та міжнародній торгівлі. Означена розвідка довела, що поряд із домінуючими у пізньому середньовіччі срібними європейськими монетами Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Молдавії, Подільського князівства, Червоної Русі, у грошовому обігу Поділля зустрічаються срібні золотоординські дирхеми та мідні пули, генуезько-татарські акче, монети генуезьких колоній Кафи, Монкастро (із власним надкарбування «Астрокастро»), срібні акче Кримського ханства часу правління  династії Гіреїв, турецькі срібні акче і золоті алтуни часу правління Сулеймана Прекрасного (1512–1560), срібні акче – «азовки» Тани. Появі турецьких і татарських монетних  комплексів наприкінці ХV–ХVІ  ст. сприяли часті походи татар і турків за ясиром на землі Поділля. Вони могли потрапити в землю під час сутичок із місцевим населенням, служилою шляхтою чи козаками, а також через торгівлю.

No abstract

No abstract

No abstract

рр. ЯК ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СТАНУ ЛЮДИНИ В БАРСЬКОМУ РЕГІОНІ У 30-50-х РОКАХ ХІХ СТОЛІТТЯ ОЛЕКСІЙ БАКАЛЕЦЬ (Бар, Україна) ⃰ Відтворюючи історичну пам'ять, формуючи інтерес до спадщини народу, залучаючи молодь до державного будівництва, український народ, за словами видатного українського історика Ісидора Нагаєвського, «сповняє свою неповторну місію. І чим більше він виростить відданих синів і дочок та творить свою власну духовну і матеріальну культуру, він виконує неповторну історичну місію» [1, с.2]. Історичні джерела: речові, письмові, усні, зображальні, лінгвістичні, топонімічні відіграють важливу роль в об'єктивному висвітленні української історії, культури, історії церкви, регіональної історії, генеалогічних, релігійних, етнічних процесів. Письмові джерела є матеріальними носіями письмової інформації про людей та суспільство: літописи, хроніки, житія, грамоти, універсали, скарги, законодавчі акти, ділові документи, метричні та актові книги, статистичні джерела, переписи населення, матеріали соціологічних досліджень, преси, судово-слідчі документи, документи громадських об'єднань та політичних партій, мемуари, записні книжки, приватне листування, подорожні нотатки іноземців, автобіографії, агіографічна, наукова та художня література [1, с. 9]. Відомий історик, вчений, державний діяч, автор магістерської дисертації «Барське староство. Історичні нариси ХV -ХVІІІ ст.» (1894 р.) М. С. Грушевський (1866-1934) дав блискучий приклад наукового використання творів давньоукраїнських літописців, зарубіжних істориків, хронік, архівних документів для створення історії українського народу, а також Барського краю [2]. Здійснені дослідником публікації джерел не втратили значення і сьогодні. Плідно сьогодні в цьому напрямку працюють вітчизняні історики-джерелознавці: М.