No abstract

The main goal of the article is to study the experience of leading countries in the field of inclusive growth.The article considers the main prerequisites for the emergence of inclusive economic growth in the context of ensuring the interests of all segments of the population of the world community. The importance of introducing inclusive programs in the socioeconomic sphere of each country is substantiated as the main prerequisite for ensuring economic security, stability and the development of democratization of society. The basic structure of the inclusive growth of the economy was analysed in terms of its main indicators, which together constitute a comprehensive structure for assessing the level of economic stability and democracy. The numerical values of the main indicators of inclusive growth were considered among the representative countries that have been on the leading positions in the field of introducing inclusive growth in their own economies for more than a year. Specific programs for inclusive growth were reviewed among the countries that were being considered. For clarity, countries from different geographical latitudes and with various established paradigms of economic relations were selected as the countries to be accepted. The article examined the programs of inclusive growth of such countries as Norway, Sweden, China and the United States of America. For each country, the main premises, prerequisites, successes and shortcomings of the implementation of inclusive economic growth programs were identified.

О. Л. Дурман кандидат наук з державного управління, старший викладач кафедри державного управління і місцевого самоврядування Херсонського національного технічного університету РОЗВИТОК ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА СТАНОВЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ У статті проведений історичний аналіз становлення зовнішньополітичного курсу України. Зазначено, що незалежність Україна здобула у 1991 році, що кардинально змінило геополітичну мапу світу. Витоки ж української зовнішньої політики є значно глибшими, а саме на стику візантійської і римської традицій, що лежать в основі усіх сучасних європейських держав. Досліджено, що Давньоукраїнська держава підтримувала активні відносини з Візантією, Святим Престолом, Германською імперією, Польщею, Угорщиною, Францією, скандинавськими державами. Після занепаду і розпаду Давньоукраїнської держави реальний поступ української дипломатії став особливо помітним у Козацьку добу. Вказано, що повноправною учасницею міжнародного життя Українська держава стала тільки із набуттям суверенності і взяттям на себе відповідальності за виконання тих міжнародних домовленостей, які були закладені Українською РСР ще за часів Радянського Союзу. Розкрито, що сучасним зовнішньополітичним вектором України є Європейський Союз і НАТО, відповідальним за зовнішньополітичний курс країни є Президент України, а безпосереднє керівництво зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави уряд здійснює через Міністерство закордонних справ. Створення і становлення Міністерства закордонних справ України, як повноцінної державної структури, має теж свій історичний досвід. Підвалини української зовнішньополітичної служби закладено у 1918 році, коли було досягнуто декількох важливих дипломатичних результатів, створено ефективну структуру українського МЗС і розвинену законодавчу базу зовнішньополітичної діяльності. За роки незалежності Україна набула значного досвіду у формуванні зовнішньополітичного курсу і законодавчо закріпила своє прагнення до євроінтеграції та вступу до Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Встановлено, що загальна оцінка реалізації зовнішньої політики за останні роки підвищилась. Серед позитивів, які прослідковуються, можна відзначити активізацію роботи інституцій, які формують і реалізовують зовнішню політику за пріоритетними напрямами. Втім, залишається низьким рівень стратегічного бачення розвитку зовнішньополітичних напрямів. Зазначено, що, досліджуючи хід історії розвитку зовнішньої політики України, можна спостерігати глобальні зрушення та позитивну тенденцію щодо розвитку її зовнішньополітичних зв'язків, переорієнтацію на засади цінностей західної демократії та серйозну участь у світовій політиці.

В статті здійснюється аналіз механізмів державного управління формування зовнішньої політики держави на основі синтезу сучасних досліджень та системного підходу. Досліджується, що розвиток зовнішніх функцій держави супроводжується динамічною зміною, тобто відбувається еволюційний розвиток структури зовнішніх функцій, еволюція зовнішньополітичного механізму. Описується поділ органів зовнішніх зносин на дві групи: внутрішньодержавні (центральні) та закордонні. а повсякденну оперативну діяльність, пов’язану із зовнішніми зносинами держави, в першу чергу, здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади, який курує сферу міжнародних відносин – Міністерство закордонних справ України. Вказується, що успішна реалізація Україною своїх зовнішньополітичних можливостей залежить, в першу чергу, від комплексу конституційно-правових, організаційних та дипломатичних заходів що здійснюються суб’єктами державного управління у сфері зовнішньополітичній діяльності України, які об’єднуються у політико-дипломатичний механізм у сучасній зовнішньополітичній діяльності України. Проте, якими б не були механізми формування зовнішньої політики, різко змінити зовнішньополітичний курс держави рішеннями певних осіб чи органів практично неможливо – цьому буде перешкоджати самі ці механізми (які). Це буде відбуватися з різних причин, але нам цікаво дослідити це з точки зору поєднання системного підходу і такого поняття як «лійка причинності». Проаналізовано, що проблеми зовнішньої політики держави мають складний, комплексний характер, і це вимагає більш скоординованої і єдиної співпраці окремих організаційних структур, які і являють собою механізми зовнішньої політики держави, які будуть нести за вирішення зовнішніх проблем всю повноту відповідальності. Місце та роль уряду в механізмі здійснення зовнішньої політики залежить насамперед від форми правління в державі й політичної системи суспільства. Узагальнено, що використання нових підходів до аналізу процесів формування зовнішньополітичного курсу країни на основі системного підходу та методів, що застосовуються у суспільних науках, дає можливість поглянути на ці процеси з нового боку і отримати нове бачення механізмів державного управління, що використовуються у цих процесах.

This study aimed to develop an econometric model for assessing the effectiveness of economic international cooperation between Ukraine and international non-governmental organizations. Based on the cognitive modeling method, the key indicators of the model influencing the socio-economic development of Ukraine were determined. With the cognitive map's help, the links' qualitative characteristics have been identified and argued between the socio-economic indicators of the country's development and the amount of funding attracted from foreign non-governmental organizations. The direction of influence between the indicators of socio-economic development and the volume of investment was determined using economic laws and expert assessments with the involvement of 35 professional experts. The scenario analysis made it possible to analyze the changes in the country's socio-economic development due to changes in the size and structure of investment funds receiving from international non-governmental organizations.